Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

Вираз на його обличчі став загубленим, але він швидко відмахнувся від своїх думок і надів ланцюжок мені на шию.

-- Ти не мусиш вирішувати негайно. Якщо захочеш скористатися ним, просто розірви ланцюжок.

Я обмірковувала його слова, шкрябаючи Кістку за вухом. Зі зброєю з жаби і чарами Хольгрена в мене був шанс проти Гейруса. Без них шансів у мене не було і доведеться покластися на те, що він не прикінчить мене відразу. І я досі не мала гадки, що він збирався робити з Клинком. Чесно кажучи, не можу уявити собі, що це буде щось хоча б трішечки добре.

Я почала вірити – неохоче – що це не він наказав вбити Корбіна. Від цього він не ставав хорошою людиною. Червона Рука вбив більше людей, ніж голод, навіть якщо вірити тільки в половину того, що про нього розповідали. Чорт.

-- Гаразд, -- сказала я. – Давай відкриємо цю бридку штуковину і дістанемо Клинок Абанон.

-- Це дуже погана ідея, -- сказав лисий хлопчисько, проходячи через двері Хольгрена і його захисні чари так, наче їх не існувало.

-- -- --

-- Хто ти і як тобі вдалося проникнути в мій притулок? – голос у Хольгрена був спокійний, але я бачила, що він був готовий і йому кортіло вдатися до насилля.

Звісно, що я впізнала хлопчиська. Чернець, який дивився на мене, коли я вийшла від Алана. Який був на похоронах. Архат.

-- Пробратися в твій притулок було неважко, магу. Чари – це заржавілий молоток, яким можна товкти реальність, надаючи їй різноманітних форм. Філософія, справжня Філософія, це ручка, якою можна змінювати, і сподіваюся, виправляти реальність.

-- Архат, -- сказав Хольгрен. Хлопчисько кивнув.

-- Чого тобі треба?

-- Будь ласка, віддайте мені статуетку. Вона не для вас. Вона не для цього світу.

-- Ти знаєш цього малого? – запитала я Хольгрена.

-- Перший раз бачу.

-- Але ти знаєш, як його звати.

-- Архат? Це не ім‘я. Це титул. – На його худорлявому обличчі з‘явився невдоволений вираз.

-- Гаразд. Я куплюся. Хто такий Архат?

-- Пам‘ятаєш Катаклізм? – запитав він.

-- Та не дуже. Він був тисячу років тому. – Але Хольгрен був не в настрої на жарти.

-- Якщо хочеш знати чому Катаклізм трапився, запитай Архата.

Я поглянула на малого. Він сумно похитав головою.

-- Філософи не винні в Катаклізмі, магу.

-- Правда? Тоді хто вирішив залізти в підвалини реальності? Доярки?

-- Ні. Але й не Філософи. Група яка перекрутила Філософію…

-- Не варто заперечувати, Архате, якби ті розумники не гратися зі знаннями, яких люди буквально не повинні були знати, то не загинули б мільйони…

-- Годі, -- сказала я доволі голосно. – Якщо вам хочеться подискутувати, то йдіть у Куток Ораторів. Крива палиця Керфа, нас тут час підганяє, чи ти вже забув, Хольгрене. Архате, ми не віддамо тобі жабу. Пробач і йди погуляй.

Хольгрен просто стояв, схожий на впертого осла. Малий відмовився піти погуляти.

-- Серйозно, йди. В нас немає часу на тебе.

-- Будь ласка, віддайте мені статуетку. Те, що знаходиться всередині, повинно там залишитися, під моєю опікою. Мені довірили зберігати її, коли мені було десять років. Я не виправдав довіри й статуетку вкрали. Тепер я знов повинен приступити до виконання своїх обов‘язків.

-- Слухай, -- сказала я, втрачаючи терпіння. – В нас немає на це часу. Якщо Гейрус не отримає Клинок, загине багато людей, включно, що найголовніше, з нами. Гарно, що ти ввічливо просиш, але “будь ласка” тут не вистарчить.

-- Я не повинен розлучатися з Клинком. Я його сторож. Поверніть його, або наслідки будуть непередбачувані.

Я поглянула на нього.

-- Корбін забрав його в тебе?

-- Вкрав у храмі.

-- В напівзруйнованій будівлі десь на болотах Гол-Шен?

-- Так.

Я пригадала його таємничу фразу в Місті Мертвих.

-- Тоді з тебе нікудишній сторож. Так чи інакше я не віддам його тобі. Тепер забирайся.

-- Ти не знаєш, що твориш. Заради всього святого, не переплавляйте статуетку.

-- Скажи мені чому. Назви хоча б одну причину, настільки хорошу, щоб врівноважити мою смерть від кривавого Червоної Руки, якщо я цього не зроблю.

-- Це може привести до кінця світу.

--Признаю, це хороша причина, але в мене немає нічого, крім твого слова, і взагалі, якщо ми не переплавимо цю кляту штуковину, Гейрус прикінчить нас, забере її та сам переплавить. Проте непогана спроба. Хольгрене, починаємо. Чи ти спробуєш зупинити нас, Архате?

-- Я не намагатимуся зупинити вас насильно. Але знайте одне: те, що знаходиться всередині – як психічна отрута. Якщо ви випустите його, зникне та невеличка перешкода між ним і світом. Все і всі навколо нього спотвориться до невпізнання. Рано чи пізно, але це трапиться.

-- Знову ж таки, в нас тільки твоє слово.

-- Сім років я стеріг Клинок Абанон. Я дорого заплатив за це. Я покажу вам.

І він показав.

Раптово він перестав бути молодим хлопчиськом. Раптово він перетворився в кошмар, вкритий лускою і виразками, з видовженою, заслиненою щелепою, очима кольору сечі, пальцями з пазурами… Мене охопила така знайома ненависть і я хотіла вбити, вбити його, порвати на шматки, кинути на підлогу і топтати поки від нього не залишиться тільки пляма. В одну мить я вихопила ножа і метнула в Архата, за першим відразу з‘явився другий, щоб випотрошити його, але він зник.

-- Бачиш? – сказав