Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Діана

Помішую цукор у чашці з чаєм, вся в своїх думках. А у мене їх стільки, що відра не вистачить змити. Ще налаштовуюся з'їсти вівсянку, але ніякого апетиту після бурхливої ночі.

Причина мого ранкового настрою з серії “Де знайти бензопилу”, з'являється на порозі їдальні в розпатланому вигляді. Дякую, що хоч в штанях. Але краще б і в сорочці. Бачити боса в футболці, що облягає його кубики преса, збиває мене зі злого настрою. І вівсянка не лізе подвійно.

— Привіт. Чого насупилася?

Як ні в чому не бувало цей, слів нормальних немає на нього, гад, спокійненько проходить до столу.

Я мовчу. Ні слівця від мене не отримає.

Зіна по вихідних не приходить. Ми в будинку одні. Що саме по собі напружує. Але не більше, ніж…

- Ти взагалі вранці дратівлива така, - ще й хмикає сущий нахаба.

Заспокоює одне, над правою бровою у нього сяє шишка. Так і хочеться на неї милуватися. Диво просто, яка краса.

- Якщо ти не виспалася, то не треба на мені відриватися! - оу, хтось виходить з себе.

- Ще й як виспалася! — не витримую я. - До мене ж ніхто у спальню не ломився. Не вимагав терміново борг нареченої виконувати, або для нього серед ночі готувати вечерю.

- Ну і сни у тебе, Діано.

Та він взагалі весь сором загубив?!

- Ніякі не сни! Мені з тебе штани довелося знімати!

Весела усмішка змивається з його обличчя. Здається, скоро прозріє.

Але і я допоможу. Мені не шкода.

Обурююся, лаюся і освіжаю босові пам'ять. Пити менше треба! Це повторюю три рази.

Гуркіт у двері мене не просто підняв з ліжка, вилетіла кулею. Думала, що то пожежа.

Частково, щоправда, без вогню не обійшлося.

Варто було мені двері відчинити, як у мої губи вп'ялися. Ох, мало не згоріла. Ледве вирвалася. І добре б, просто цілуватися ліз. Так цей гад, почав вимагати скасувати умову. Бачте, за мною боржок всіх наречених. Навіть фіктивним, спати з босом належить!

Ну я і заспокоїла його стільцем. Потім змагатися з ним довелося. Максим же в устілку був, одне твердив: хочу тебе, хочу. Зрозумів, що ніч не світить, тоді причепився до мене з вечерею. Треба ж, згадав, що я обіцяла.

Загалом, не велася я на його балачки, схожі на марення. Затягла боса у його спальню. До ліжка сам добрів і звалився. Навіщо я знімала штани? Просто хотіла допомогти, ой, краще не думати про це.

- Бути такого не може, - ошелешено тягне Максим, хапаючись за голову.

- І ще ти казав, що я найкраща помічниця, і що очі мої на сапфіри схожі, і що ти мене на покинутий острів відвезеш, і на новій яхті покатаєш.

- Я б не говорив такого! У мене немає своєї яхти. Треба якось було, замовляв через агентство. І який ще острів? Мій відпочинок завжди відбувається у цивілізованих місцях.

- Брешу, по-твоєму? Так?

Щодо "найкращої помічниці" - гаразд, зізнаюся, збрехала. Сама себе не похвалиш, як то кажуть…

Але в іншому, він бурмотів про якийсь острів. Клянуся. І обіцяв, що мені нова яхта сподобається. Ось так і вір чоловікам після цього.

- Ні, не про все брешеш, Діано. Вечерю ти точно заборгувала, сама обіцяла і хвалилася.

Щось у нього занадто хитра пам'ять.

- Це я обіцяла у своїй квартирі готувати. Тут не буду.

- Тоді голодними залишимося. Я дав Зінаїді вихідний до понеділка. На тебе сподівався, наречена.

Ну що тут скажеш, ну що... Мало я його стільцем вночі гепнула!

Тепер пам'ятає тільки те, що йому вигідно. А чи пам'ятає наш поцілунок? Адже я мало не здригнулася перед тим, як він поніс спекотливе марення про боржок. Розтанула на мить в його руках, ніби сама сп'яніла.

- Якщо я піцу замовлю, це буде вважатися вечерею? - пропоную свій варіант.

- А якщо я буду тебе ще кликати на острів, це вважатиметься відрядженням? - підкидає запитально брови з легкою усмішкою.

Е-е... що робити?

- Тебе ж можуть і сьогодні кудись запросити, - спокійно прикидаю я, маючи на увазі друзів. І психую, коли доходить, що може і коханка покликати...

- Всім скажу, що буду зайнятий. Увечері вдома залишуся.

Напружує і одночасно легше стає, що не буде у коханки.

- І ось що ще придумав, - продовжує Максим. - Сьогодні ти свої вміння покажеш. А завтра я нам вечерю приготую. От і порівняємо.

- Очманіти! - ой, вирвалося вголос.

- Діано, невже боїшся мені програти? Тоді зізнайся, що ти кулінар ще гірше, ніж помічниця. Здайся і замовимо піцу.

- Чого? Та я у всьому справляюся на відмінно. У мого боса немає шансів, краще сам здавайся і піцу замовляй.

Прикро стало. Уявив тут з себе непереможного у всьому. Як і що буду готувати, поки не придумала. Але дзуськи Максиму поступлюся.