Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Питання, якого я побоювалася з того самого моменту, як зрозуміла, що переді мною дійсно Лар. Воно було поставлене рівним, майже байдужим тоном. Але я добре пам'ятала, наскільки ревнивим був мій коханий у минулому. Іноді це навіть призводило до бійок з іншими хлопцями, що ризикували залицятися до мене. Тоді це навіть тішило мене десь у глибині душі. Але тепер, знаючи про те, що Лар — чаклун, я розумію, що тим хлопцям пощастило відбутися лише синцями.

Можливо, саме через те, що якось викрилася його справжня природа, коханому довелося ось так несподівано зникнути?

— Ліє, я поставив тобі питання, — лунає вкрадливий шепіт. 

Водночас із тим Лар обіймає мене за талію і плавно зрушує з місця, змушуючи мене задкувати, ніби в танці… Доки моя спина не торкається холодної кам'яної стіни. Я мимоволі відсахуюсь від неї і всім тілом притискаюсь до коханого.

— Так, — пекучий сором від моєї відповіді розпалює щоки та висушує сльози. Спроба відсторонитися від стіни виявляється невдалою — Лар притискає мене до кам'яної кладки власним тілом. Хвилюючий контраст між живим теплом та холодом каменю.

— І як?.. — гаряче видихає він мені у вухо. — Тобі сподобалось?

Мені відчайдушно не хочеться відповідати. Тому що коханий поводить себе водночас і звично, і дивно. Він збуджений — безперечний доказ цього зараз відчутно впирається в низ мого живота, викликаючи в ньому важку гарячу млосність у відповідь на його бажання. Він все ще кохає мене. 

Але його запитання бентежить і лунає якось… небезпечно. Ніби коханий вже знає відповідь, і вона йому не до вподоби.

— Не бійся, мій вогнику, — заспокійливо додає Лар, але це лише посилює мою підозру. — Кажи, як є.

Він відводить моє волосся вбік та проводить губами по шиї в напряму від вуха до ключиці, доки не доходить до ланцюжка. На мить завмирає, після чого змінює напрям руху — тепер до підвіски між моїх грудей. І коли досягає металевої пташки, несподівано відсторонюється, піддіває пальцем ланцюжок та з силою смикає за нього, зриваючи прикрасу та відкидаючи її вбік. Шию обпікає болем, але Лар одразу вгамовує неприємні відчуття поцілунками.

— Це було… більше схоже на зґвалтування, — нарешті я знаходжу відповідь, яка не була би брехнею, але і не видала б мої справжні враження від того разу.

— Я не питав, на що це було схоже, — єхидні нотки в голосі Лара змушують мене напружитися. Втім, причиною цього могло стати й покусування мочки вуха — обережне, але відчутне. — Тобі сподобалося те, як він тобою оволодів чи ні?

Мені мимоволі згадуються крижані руки, ремінці, дивний стіл у вигляді сідла, та… язик, що обережно та лагідно пестить моє лоно, розпалюючи всередині нестримний вогонь принизливого бажання. 

— Ні, — я закриваю очі, аби приховати свою брехню. Згадані відчуття надто складні, щоб зараз пояснювати їх, тому легше збрехати.

— Тож, ти пручалась?

Лар продовжує втискати мене в стіну, але зміщується трохи вбік. Коліном змушує мене розвести ноги, через що я практично сідаю на його стегно. Воно приємно тепле. По моїх же стегнах блукають його долоні — гарячі пальці раз у раз лоскочуть ніжну шкіру на внутрішньому боці.

— Ні, — я тихо схлипую чи то від жалю про те, що вже сталося і що не змінити, чи то від занадто чіпкої хватки рук на стегнах. — Але чому ти питаєш? Чи гадаєш, що я взагалі могла якось протистояти цьому чаклуну?

— А хто ж тебе знає, — з несподіваною злістю відповідає Лар, — мені ж ти чомусь відмовила.

— Я просто…

Він перериває мене поцілунком, владно та жорстко проникаючи до мого рота язиком. Не припиняючи цілувати та все ще притискаючи мене до стіни, Лар підіймається руками до грудей та пірнає пальцями під смуги тканини на них. Стягує з плечей. Підчіплює їх пальцями та тягне вгору та в боки — повільно, ніби очікуючи на мою реакцію. Мені ж нарешті вдається виштовхнути його язик та ковтнути трохи повітря.

— Що ти робиш? — я відчуваю, як десь глибоко в душі зароджується страх через нерозуміння того, що відбувається. — Навіщо? Тобі не здається, що зараз не час…

Лар не відповідає. Замість цього з несподіваною хижістю кусає мене за плече. Я скрикую скоріше від несподіванки, ніж від болю, і намагаюся відштовхнути його. Але він зловісно сміється, трохи відхиляється назад та одним рухом зриває моє вбрання. Тривожно брязкає пояс на талії, а від різкого тертя тканини груди опікає болем. Я намагаюсь дати ляпаса, але Лар ловить мою руку, тягне її догори та притискає до стіни. За мить те саме робить і з другою рукою, після чого знову навалюється на мене всім тілом, і я відчуваю, як навколо зап'ясть щось затягується.

Він намагається мене зв'язати!

Забившись всім тілом у спробі вивільнитись, я розумію, що хватка Лара надто міцна, а впертися коліном у його живіт чи пах не можу — мало місця. На зміну розгубленості і розпачу приходить лють. Вона надає сил, і якоїсь миті мені навіть здається, що спроба вирватися вдала, бо я відсуваюсь від стіни, але… Наступної ж секунди щось тягне мої руки догори, підіймаючи мене над підлогою так, що я не можу торкнутися її навіть кінчиками пальців ніг. Задираю голову — руки зв'язані путами, зробленими з мого власного вбрання. Сформована вузлом петля закинута на вмурований у стіну гак.

Схоже, що Лар теж оцінює результат своєї роботи — і вважає його цілком задовільним, тому що не встигаю я опустити голову, як знову відчуваю його руки на власних стегнах. Сіпаюсь, підтягуючи коліна до грудей та намагаюсь відштовхнути, але він якимось дивом встигає підхопити мене під колінами, ривком розвести їх та знову притиснути мене до стіни. Тепер, розпластана та із задертими догори зв'язаними руками, я позбавлена останніх ілюзій щодо можливості спротиву. Він може робити зі мною все, що захоче.

І тепер мені стає по-справжньому моторошно.

— Ці роки явно пішли тобі на користь, — руки Лара ковзають по моїх боках, погладжують, стискають і лоскочуть. — Ти стала ще спокусливішою.