Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мене не потрібно було просити двічі, повернулася і побігла в гостьову кімнату. Усередині одразу ж повернула засувку на дверях. Впала на ліжко і почала прислухатися, що там коїться. Ігната в гніві, спрямованому на мене, я боялася досі, а зараз ще й алкоголь - забійна суміш. Чому він, коли злиться, до всіх виявляє вражаюче крижаний спокій? Тільки на мене визвіряться як потерпілий? Довго чекати не довелося. Двері з оглушливим гуркотом відчинилися, не без чужої допомоги. Здається, моя присутність вивела весь алкоголь із його організму. Хочу його! Боюся його, хоча підсвідомо знаю, що ніколи руку на мене не підніме. Але більше не бачити блиску в його очах, спрямованих на мене, справді боляче.

Я дуже повільно встала і спиною відійшла до вікна.

 - Або ти сама зараз підеш, або я винесу тебе. Обирай, - грубість слів змусила серце болісно стиснутися.

Не вірячи, похитала головою. Я в легкій домашній сукні й капцях. Він не зробить цього!

- Мирослава, ігри закінчилися!

- Ти не зробиш цього! - я постаралася, щоб голос звучав упевнено, - Ти обіцяв більше не завдавати мені болю.

"Я більше ніколи навмисно не заподію тобі болю!" - зазвучали його слова в голові.

Ігнат злегка похитуючись підійшов до мене і з ніжністю доторкнувся своїм чолом до мого:

- Іноді, щоб позбутися чогось неприйнятного, доводиться робити боляче! - він легко перекинув мене через плече, від подиву я навіть не пручалася. - Але основна частина болю лягає на того, хто його заподіює.

Ми вийшли на вулицю, точніше Ігнат вийшов, я ж, у шоці, безвільно звисала вниз головою на його плечі. У своєму стані, я навіть не відчула холоду. Ігнат безцеремонно, але, щоправда, акуратно, кинув мене в припаркований поруч із будинком позашляховик. При падінні сукня задерлася та його погляду постали мої червоні трусики. Реакція на це була незвичайна - стиснута щелепа і з усієї сили зачинені двері. Незабаром на сидінні водія сів Вадим. Він, не дивлячись на мене, завів машину і поїхав у бік міста. А я знову плакала, не в змозі прийняти те, що сталося. Ігнат мене кохає! Він зробив мені пропозицію! І він щойно викинув мене зі свого будинку "в мороз" майже роздягнену. Він викинув мене зі свого життя! Це не вкладалося в мене в голові, але разом з тим, я його розуміла! Побоялася відкрити своє гниле минуле коханій людині і в підсумку втратила її.

- Приїхали! - Вадим відчинив двері з мого боку і, накинувши на плечі щось м'яке, підхопив мене на руки.

- Не треба! Я сама! - мій голос був жалюгідний.

- Славо, ви в капцях, а на вулиці сніг, - просто пояснив він свої дії.

На ліфті ми піднялися на енний поверх якогось будинку. Тільки у квартирі Вадим відпустив мене. Я тупо пішла вперед, шукаючи ліжко.

- Слава!

- Вадиме, дякую, але я зараз не хочу...

- Коли привезти ваші речі? - у нього був такий самий погляд, як і в хатньої робітниці зранку, - Можу за кілька годин чи вам краще зранку?

- Зранку, будь ласка!

Вир думок у голові знову організував мені напівбезсонну ніч. Відчай і рішучість, обіграючи один одного, боролися між собою. До ранку перемогло останнє. Це ще не крапка! Ігнат має знати всю правду. Я йому повністю довірюся та тільки тоді нехай вирішує. Я все прийму!