Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Але таким чином виправдовую свої вчинки. 

Я ж дівчинка, а отже, можу бути трішки капризною.

***

Вдома тільки Марія, і це чудова новина. 

Спокійно сідаю на кухні біля жінки і їм з апетитом свій обід. І, скоріше за все, це буде й вечерею. Тому що їсти з нашою новою гостею я не хочу.

— А де наша Христина? — вирішую спитати.

— Тато телефонував. Вечеряти вони будуть у ресторані. Христина зібралася і побігла в салон, а звідти відразу до нього, — повідомляє Марія.

— Ох, як чудово. Дівчинка старається.

— Не сподобалась тобі? — дивиться на мене жінка.

— Вона з батьком через гроші, — знизую плечима.

— Чому ти так думаєш? — я чую здивування.

— А ти як думаєш? Молода, гарна, все при ній. Скільки їй років? Двадцять три-чотири? Навіщо їй мій тато?

Марія сідає біля мене і дивиться якось дивно. Наче роздивляється мене.

— Може, ти просто ревнуєш?

Що я чую? Очі мало на лоба не лізуть від цих слів.

Що за дурниця? Чого мені ревнувати?

— Сашенько, доню, ревнувати — це нормально. Ви завжди були вдвох, а зараз з'явилася жінка, яка забирає увагу твого тата. І тобі неприємно...

У мене навіть слів немає, щоб заперечити. Я просто витріщаюся на жінку, яку знаю з дитинства, і не вірю вухам.

Невже вона так про мене думає?

— Не очікувала, що ти такої думки про мене… — стає образливо, і я підіймаюся з місця.

— Мила, я не хотіла тебе засмутити. Я просто...

— Все добре, я не засмутилася. Вечеряти не буду.

Підіймаюся до себе і сідаю на ліжко.

Ревную! Мені що, п'ять років? 

Я дитина, яка не розуміє, що тато має право на особисте життя?

Я просто бачу наскрізь цю Христину. Ось і все. 

Була б поряд з ним хороша жінка, я б і слова не сказала.

Але не можу зрозуміти, як вона змогла так швидко Марію перетягнути на свій бік? 

Просто дивина якась.

Під свої роздуми, сама не помічаю, як засинаю. І знову та кімната, ліжко, поцілунки Давида.

Його теплий подих, ніжні дотики, запах парфумів. Усе, наче справжнє.

Плавлюсь у його руках. Хочу, щоб він не зупинявся. 

Щоб торкався мого тіла. 

Щоб його губи не залишали жодного нецілованого міліметра моєї шкіри.

Вигинаюсь назустріч чоловікові, дозволяю роздягати мене.

Відчуваю його руки на своєму стегні. І як щось холодне торкається шиї… 

Від контрасту різко розплющую очі, і виривається крик, який тієї ж секунди заглушає чоловіча рука.

Важко дихаю і намагаюся зрозуміти та розгледіти обличчя чоловіка у темряві кімнати.

— Тсс, Принцесо. А то нас почують.

Видихаю, але тіло все ще трясеться від переляку.

— Можу забрати руку? — питає Давид.

І я киваю у відповідь.

— Якого біса ти тут робиш? — шепочу, дивлячись йому в очі.

Нахиляюся і вмикаю нічник. 

Тепле світло дає змогу краще бачити навколо. Чоловік все ще в тому одязі,  що й вдень. Тільки зверху накинув осінню куртку.

— Прийшов за тобою, — спокійно відповідає Давид.

Дивлюся на відчинене вікно, а потім на його широку усмішку.

— Вперше залажу до дівчини через вікно, — з гордістю заявляє він.

— Ти що, ненормальний? А якщо тебе хтось бачив?

— Краще розкажи, що тобі снилося, — він наближається дуже близько.

Тілом біжить тремтіння, щоки заливає фарба, а в роті пересихає від того, що він міг зрозуміти...

— Нічого, — голос тремтить.

— Як негарно. Вдруге за день збрехала.

Давид присувається ближче, опускає голову і торкається губами мочки вуха. Не можу спокійно реагувати, хоч і потрібно.

Втягую жадібно повітря і, щоб не видати себе, ще більше стискаю ковдру в кулак.

— Хочу дивитися на тебе, коли ти спиш, — він шепоче, не відхиляючись.

— Ти така зваблива.

Його губи торкаються мого плеча, а рука лягає на  коліно. 

Руками обвиваю його шию. Занурюю пальці у волосся і дозволяю присунути себе ближче.

Давид не поспішає. Він повільно обводить язиком  ямочку між ключицями та цілує груди у вирізі сорочки. Рука чоловіка переміщається все вище, по внутрішньому боці стегна, що змушує мене дихати частіше.

Наче розчинюся у своїх відчуттях.

— Яка гарна спідничка. А головне — комфортна, — лоскоче подихом Давид.

Його рука швидко пробирається під чорну тканину і ледь торкається набухлої горошинки, як я злітаю з ліжка.

У моїй пам'яті кружляють моменти, які сталися між нами  в домі. 

Моя образа дає про себе знати, але я не тікаю, не ховаюся. 

Зупиняюся біля дверей ванної кімнати та обертаюсь до чоловіка. Дивлюсь у його очі.

— Я поспішив? — спокійно вимовляє він.

Хитаю головою у відповідь.

— Але ж є причина… — він говорить лагідно.

Підіймається, іде в мій бік і зупиняється за крок до мене.

— Та ніч… — кажу майже пошепки. 

І опускаю голову.

— Ти думаєш, що я тебе не хотів?

Обережно заглядаю в його обличчя. Він здивований. Бачу, як округлилися його очі.

— А що я ще могла подумати?

— Боже, маленька...

Давид робить крок до мене і втискає моє тіло у двері. Відчуваю животом його кам'яне збудження і червонію.

— Я хочу тебе з першого дня, як побачив. Хочу так, що не можу ні про що інше думати. Невже не помітно?

— Тоді чому?

Чоловік торкається мого підборіддя і підіймає голову. Змушує дивитися йому в очі.

— Тому що тоді ти була не готова до цього. І не дуже твереза. Я боявся тебе образити. Боявся, що ти пошкодуєш.

— Я б ніколи...

Не встигаю договорити, як мої губи накривають жадібним поцілунком. Це не той ніжний Давид, до якого я звикла.

Він вривається своїм язиком у мій рот, наче захоплює територію. Втискає мене в дерев'яні двері та розсовує мої ноги своїм коліном.

Його рука швидко знаходить мої трусики й, відсунувши їх вбік, накриває клітор. З мого горла зривається стогін, який тієї ж секунди поглинає новий поцілунок. Більш спокійний, але не менш спокусливий.

Пальці чоловіка кружляють навколо розбухлого горбочка, і я відчуваю, яка я мокра там.