Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

Поліна.

Увімкнула маленький ліхтарик, який стоїть на кухонному столі. Зробила собі ароматний трав'яний чай. Прийняла душ. Переодягнулася у домашній, зручний халат. Залізла з ногами на стілець, обійнявши руками коліна. Спіймала себе на тому, що посміхаюся. Сама до себе… У  нічній тиші. 

Лів солодко спить у позі “зірочки” в спальні, а мені не спиться.

Дивне, тепле почуття на м’яких лапах, тишком-нишком по волі й обережно крадучись, пробирається у найпотаємніші куточки серця. 

В такі моменти не думаєш про небезпеку, не зважаєш “за” та “проти”, просто слухаєш внутрішні відчуття. Те наскільки тобі добре й затишно з людиною. Наскільки ви підходите один-одному, неначе ті дві половинки від одного яблука. 

Зараз вдвох, немов у режимі очікування. Перший крок зроблений: швидко, стрімко, з жагою. Далі кожен зупинився й зосередився на емоціях, які отримав від перших дотиків та поцілунків. Смакуючи післясмак. Відчуваючи, що хочеться ще… 

Я хочу ще! Хочу дізнатися, як то перетнути межу з цим чоловіком. Впевнена, що він ніжний та делікатний, а ще турботливий… Він не візьме “нахрапом”, керуючись інстинктами чи пристрастю. Він буде уважним та терплячим, контролюючи свою пристрасть до того моменту, доки не відчує, що жінка готова, довіряє, відкрита до будь-чого.

Теплий та заспокійливий чай потрошку почав занурювати мене у царство Морфея. Я солодко потягнулася й почимчикувала до свого ліжка. Майже одразу заснула…

- Агов! Спляча красуне! - смикає мене за плече Лів.

Не одразу зрозуміла де я знаходжуся, бо уві сні саме бачила яскраве продовження у помешканні крокодила Гени. Уява не вимкнулася по клацанню пальців. Загнана глибоко у нетрі несвідомого вона почала “підкидати” пікантні моменти близькості у вигляді неймовірно реалістичних снів.

Неохоче розплющую очі. 

- Майже одинадцята година! - щебече Лівія. - Я хочу подробиць.

- Можна я хоч очі відкрию! - бурчу й накидаю краєчок ковдри на голову.

- Я бачила! Ти вже відкрила! - трясе мене  далі за плече. - Ну добре! 

Залишає мене саму, та щось не дуже віриться, що ця дівчина заспокоїлася та так легко здалася.

Лівія вирішила зайти з важкої артилерії. З кухні потягнуло неймовірно запашною кавою. Ах ти ж! Знає мої слабкості!

- Лів! Це підло! Хитрунка мала! - продовжую бурчати, а сама крокую у бік кухні.

Щойно сідаю за стіл, як вона вже ставить переді мною горнятко з гарячим напоєм. Відпиваю, блаженно закочуючи очі.

- Підло, це  залишити подругу без подробиць! - гримає на мене вона.

- Та немає особливо про що розповідати! - мрійливо зітхнула.

- Як же ж! Так я і повірила!

- Просто поговорили!

- В його автівці? 

Ось вже й тарілка з канапками опинилася поряд зі мною. Розумію, що страшенно голодна.

- Ні! В нього вдома! - відкусую шматок канапки, і чому сьогодні так неймовірно смакує? 

- М-м! А з цього моменту детальніше будь-ласка! Як і про те, що саме спонукало його стирчати біля твого будинку вночі!

Відчуваю, як обличчя починає палати. 

- То кого ми з тобою бачили в торгівельному центрі разом з ним? - завалює й далі мене питаннями Лівія.

- Двоюрідну сестру з маленькою племінницею! 

- Я так і думала! - задоволено сплеснула в долоні Лів. 

Прийшлося пересказувати подружці і про нашу першу зустріч і про те, як двічі врятував мене і про ліфт, червоніючи! Особливий захват у Лівії викликало його запрошення на побачення в неділю. 

- Шкода, що лише завтра! Але я й так рідко в тебе гостюю! Нехай нагулює апетит!

- Лів… - шикнула на неї я.

- А що такого я сказала! Цілується хоч класно? Хоча не відповідай, я по твоїй задоволеній посмішці вже все бачу! 

Нарешті ця дівчина залишила мене у відносному спокої і переключилася на свою валізу. Вірніше почала розкидати свої речі по кімнаті, доки не зупинилася на одязі в якому збирається сьогодні піти зі мною гуляти.