Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

 Темніан мав одразу здогадатись, що щось в тому молодому воїні-охоронцю було підозрілим. Його зовнішній вигляд, його погляд, його звернення та здригання плечима. Він повинен був просканувати його Темряву та пересвідчитись, що від нього не несе загрозою. Він мав би бути маршалом темної армії та головним магом імперії, а повів себе як хлопчисько, що почувши про дивну поведінку свого улюбленця, забув про свій статус, а головне про те, що повинен був захищати світлу принцесу.
Правда виявилась тоді, коли напівшляху до стаєнь, по Чорному замку почали лунати крики прислуги і вельможних гостей, та призиви охорони братися до зброї. Охоронець, який приніс звістку про коня, збирався вдарити молодшого кронпринца зі спини, але впав з перерізаним горлом, коли зустрівся з кинжалом Червоного сліпця. Мисливець на монстрів разом зі служницями світлої принцеси поспішали до своєї пані, і у внутрішньому дворі зустрілися з Темніаном.
– Леді Лессін, – прогарчав Червоний сліпець, кивнувши своєму маршалу. – одна зі служниць бачила її з Відступниками.
На що була здатна ревнива жінка? Леді яка мала все і могла мати все що забажає, темна яку обожнювали чоловіки і якій заздрили жінки. Колишня коханка маршала темної армії, зраджена і знехтувана ним. Та на заміну якій знайшли світлу принцесу. На що вона була здатна після того, як Темніан відмовився від неї?
Він повинен був передбачити такий розвиток подій. Він повинен був здогадатись, що леді Лессін відмовилась від відкупу не просто так, не з власної гордості чи непотребності запропонованих багатств. Вона вже тоді вирішила, що буде мститися молодшому кронпринцу, який обіцяв ніколи не одружуватись на жодній з темних, та все ж прийняв рішення відступитися від своїх принципів і піддався на договір двох імперій які заключили мир. 
Темніан знав, що серед вельмож є зрадники, які з задоволенням перегризуть йому горло при нагоді. Він знав, що чоловіки хтиві до цноти і смаку Світла, будуть полювати на світлу принцесу і намагатимуться заволодіти нею чи хоча б здадуть її у руки Відступників. Він заборонив майже усім темним знаходитись поряд зі світлою, залишивши тих, кому він міг довіритися своїм життям. А треба було зробити більше. Треба було згадати про жінок і їх витончені хитросплетені думки та можливість втілювати їх у життя потай, або руками контрольованих ними чоловіками. Та було запізно. Фатальні помилки були припущені.
Вирахувати слід Світла та світлої принцеси не було важким випробуванням ні для Темніана, ні для Червоного сліпця. Вони вже мчалися до зруйнованої вежі, де відбувалось страчення нерадивої гості від рук засліпленої ревнощами колишньої коханки маршала темної армії. Відступники не зустрічались на їх шляху, тому вони швидко дістались місця, яке повинно було надійно охоронятись.
Темніан випустив свою Темряву і одним поштовхом руки, оповитої Тінями, виніс двері з петель. Вони з гуркотом розбились об стіну, відкриваючи собою найстрашнішу картину, яку міг уявити новоспечений наречений: його світла наречена була скинута у морську пучину, туди де не було життя ні Світлу, ні Темряві, туди де правила Пітьма та її діти, холодні і нещадні до всього, що мало в собі тепло.
– Моя! – заревів Темніан. – Тільки моя!
Темрява прийняла форму дракона і засліплена болем, кинулась вниз за Світлом, яке було для неї заповітним скарбом і натхненням. Вона бачила як тіло світлої принцеси охопили бурхливі води, затягуючи її своїм виром на глибину, з якої ще ніхто не повертався живим. Ричачи та завиваючи Темрява врізалась в море та була виштовхнута ним назад. Тричі сапфіровий дракон намагався увійти слідом за тілом світлої і тричі був вигнаний морською Пітьмою.
Посіпак леді Лессін, що мали мужність відпустити руки світлої принцеси, дозволивши їй померти, були вбиті блискавично. Тіні Темніана вузькими шарфами обмотали їх шиї та голови і різко стиснулись, розплющуючи тканини та кістки. Їхні скривавлені тіла попадали на чорне каміння, заливаючи його багряними калюжами. 
– Я більше не боюсь тебе, мій найтемніший князе. – гордівливо заявила леді Лессін, навіть бровою не повівши від споглядання смерті своїх поплічників.
Позаду Темніана почулися зойки Альти та Зірі, які не були готовими до того, що побачили. Червоний сліпець підбіг до краю зруйнованої стіни і подивився вниз, намагаючись побачити Світло, та нажаль, він нічого не бачив окрім Темряви, яка продовжувала битись у хвилі, вимагаючи пропустити її.
– І не треба. – видихнув Темніан, не маючи бажання щось пояснювати.
Він в кілька кроків наблизився до леді Лессін, яка продовжувала задоволено посміхатись до нього. Обійняв її лівою рукою і притис до себе, як він це робив колись, коли вони піддавались пристрасті та фізичному бажанню. Пальцями правої руки захопив її підборіддя і поцілував. Поцілунок був сухим та сповненим смертельним холодом, про який колишня коханка машала темної армії навіть не здогадувалась, та вже за кілька миттевостей змогла відчути.
Леді Лессін відчувала як кожна клітина в її тілі втрачала здатність дарувати їй життя. Її Темрява підіймалась вгору, вени знезаражувались, звільняючись від Тіней. Все те, що робило її темною і було дане при народженні починало блискавично вянути. Вона відчувала як Життя виходить з неї, як її жіноча врода та сили зникають, залишаючи по собі слабкість і кволість мязів та зморщену шкіру. В ту мить, коли вона здогадалась, що з нею коїться, леді Лессін спробувала відштовхнутись від Темніана, та не змогла наказати своїм рукам, які висіли занемілими ліанами.
Він випив її Темряву і забрав Тіні, які все ще жевріли в ній, навіть після того як вона стала Відступницею і присягла їх Хаотичній магії. Темніан не збирався обривати її життя, а лише спустошив. Колишній коханець однієї з найвродливіших жінок Темної імперії забрав у неї те, що було дорогоціннішим за життя. Він забрав її красу, залишивши від молодої жінки змарніле понівечене роками виснажене тіло, він забрав її сутність, забороняючи бути темною. Відтепер леді Лессін стала вигнанкою імперії Темряви, непотрібною старою, яка не зможе померти і буде мучитись в цьому Пеклі, що залишилось після останнього поцілунку володаря Темряви та Тіней.
– Ніі! – майже безвучно прохрипіла дряхла старуха, що була схожа на скелет обтягнутий складчатою шкірою. 
– Живи, Даркарія. – відказав Темніан, – Живи допоки не згасне останнє Світло.
– Тем-ні-ан. – рухнувши на підлогу, старуха припала обличчям до чорного каменю і простягнула руку до володаря Темряви.
– Ти отримала те, чого так боялась. – відказав Темніан, переступивши через кістляву руку. – Переконайся, що усих Відступників буде викрито, і чекай на нас на старому причалі. – маршал темної армії віддав свого меча Червоному сліпцю і кинувши прицільний погляд холодних очей, пригнув вниз.
Він знав, що навіть якщо світла принцеса загинула під вагою неконтрольованої Пітьми, чи розбилась об хвилі, він не дозволить загубити її тіло, і обовязково поверне її імператору Світлої імперії. Ніхто ніколи не виживав після падіння з цієї зруйнованої вежі. І світла не мала жодної можливості оминути такої участі, та залишалась надія. Надія на те, що істинні діти моря не дозволять істинній жриці Блакитного Світла згаснути назавжди.