Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ двадцять другий. Діти моря та спотворена Темрява.

Стародавня магія не працює так, як ми уявляємо. Вона має силу над серцями, які готові сприймати її, які готові коритися їй, які не мають сили та бажання супротивитись їй. Та якщо серце сповнено надіями та рішуче відторгає вплив чужородного втручання, ніяка магія не зможе цього змінити. Вона може поневолити, одурманити, засліпити, та ніколи не підкорить серце в якому зародились справжні почуття.
Слово – це магія іншого рівня. Словом можна проклянути, наврочити нещастя та вбити. Певні слова вимовлені у правильній інтонації та зі специфічними наголосами повинні залишатись таємними. Слово Світла має силу зцілювати та повертати до життя, як слово Темряви має здатність знищувати життя і прибирати усі болі і страхи. Кожне слово має значення! Кожне слово наділене магією.
Луна дивилась на маршала темної армії і все ще не розуміла, що щойно сталося. Вона промовила слова, які не повинна була говорити жриця Місячної долини. Вона повторила слова, які не повинні були вимовляти ні світла принцеса, ні молодший кронпринц. Та було запізно, вони вже зробили те, що зробили, і невідомо які будуть наслідки таких обіцянок.
Темніан не впізнавав себе, але був задоволений тим, що його Темрява  заспокоїлась. Він знав, що зробив крок у вимір, в якому ніколи не бував раніше і можливо з часом він пожалкує про це. А поки що він насолоджувався довірою біловолосої німфи, яка змінилась в його очах. Він вже не вбачав в цій дівчині загрози, вона вже не викликала огиди і виглядала надзвичайно вродливою.
– Чи відомо вам, найтемніший князе, – голос Луни був тихим і схвильованим. – що станеться, якщо один з нас порушить обітницю? Які наслідки несе ця магія?
– Я не маю повноцінної відповіді на ваше питання. – спокійно відказав Темніан, все ще тримаючи руку світлої принцеси. – Я знаю темну частину магії Злиття, та існує її світла частина, яка відома магам вашої імперії. Можливо вони можуть доповнити мої знання і тоді я відповім на ваше питання. – він перевів подих і продовжив, – З того, що мені відомо, на порушника чекатиме болісне руйнування як фізичне так і психічне. Ця магія базується на крові та таємному слові, тому матиме фатальні наслідки для того, хто наважиться порушити данну ним обітницю.
– Чи можливо буде анулювати цю магію? 
– Я так швидко набрид вам? – посміхнувся Темніан, приємно здивувавши світлу принцесу, яка неочікувала побачити холодного маршала темної армії усміхненим.
– Ні! – заперечила вона, розширивши зіниці. – Це неможливо.
– Не можливо? – перепитав Темніан, і його губи розтягнулись ширше. – Не випробовуйте мене, ясносвітла Луна.
– Я не правильно висловила свою думку, – зітхнула Луна, соромязливо відводячи погляд. – Я не мала права так говорити.
– Ви не маєте права соромитись своїх думок. – заспокоював Темніан, здогадуючись, що попри консервативні манери світлих, Луна все ще залишалась вразливою та необізнаною дівчиною, яка піддавала сумніву свою поведінку. – Зі мною ви можете говорити вільно і питати усе, що вам завгодно. Не можу обіцяти, що знайду усі відповіді на поставлені питання, але спробую.
– Я можу запитати про цю магію у Арфіра, – відказала Луна, згадавши про обізнанність свого брата в таких питаннях. 
– Давайте не будемо забігати наперед. Вам не потрібно турбуватись про наслідки. – Темніан прибрав руку і повернувся на своє місце, – Віднині ми з вами повязані, і ніхто та ніщо не стане на заваді нашим імперіям дотриматись домовленностей.
– Чи можна вважати, що це і є наші заручини? – запитала світла принцеса, легенько потираючи своє запястя. – Здається я порушила правила Світлої імперії. – важко зітхнувши, вона знов подивилась на молодшого кронпринца.
Темніан здивовано звів брови. Він все ще не міг зрозуміти такої правильності світлої принцеси і її небажання зупинити свої муки. Та вона вже встигла зайняти місце в його серці і він відчував, що йому не байдужі її переживання. Колись цинічний і холодний маршал темної армії, який не бажав мати нічого спільного зі світлими та досить різко поводив себе з їх принцесою, майже жалкував про це. Адже змінилось не лише його ставлення до Луни, змінився він сам.
– Ви нічого не порушували, Луна. – ствердно відказав Темніан, – ви не вмієте порушувати правил. Чого не можна сказати про мене. Смію запевнити вас, що єдиним порушником якихось правил є я!
– Чи повинні ми сповістити імператора та імператрицю?
– Не треба поспішати. Насолоджуйтесь цим моментом. Я сам повідомлю їх. 
– Чи ви змінете ваше попереднє розпорядження? – поцікавилась Луна, відчуваючи впевненність та довіру до рішення молодшого кронпринца, який був досвідченим стратегом.
– Яке саме?
– Про те, хто може спілкуватись зі мною.
Темніан не поспішав відповідати, розглядаючи обличчя вже своєї нареченої. Йому подобались ніжні риси та тендітні мякі лінії, які нагадували фарфор Холодних земель. Він впіймав себе на думці, що ніколи раніше не бачив такого чистого блакитного кольору очей, і не одразу помітив цього. Він мав змогу дивитись в очі світлої принцеси безліч разів, але ніколи не помічав наскільки вони глибокі та чаруючі. А шовковисте волосся, яке мало кілька відтінків та змінювалось від кількості освітленя довкола, надавало світлій принцесі особливого шарму.
– Я подумаю про це. – пообіцяв він. – Як тільки буду впевнений в тому, що в вашому оточенні немає щурів.
– Ви не довіряєте навіть своєму братові?
– І вам краще робити те саме.
– Але ж старший кронпринц має обовязки і, – світла принцеса не встигла озвучити свою думку, стурбованим поглядом подивившись на важко дихаючого воїна, що щойно зявився.
– Маршале! – звернувся він, стукнувши себе в груди, – ви потрібні в стайні. Ваш кінь поводить себе дивно. 
– Дивно? – перепитав Темніан, підозріло оглядаючи підлеглого. – Як саме?
– Ніяк не можу знати, маршале! Мене відправили сповістити вас і покликати. Це все. – відказав воїн, здригнувши плечима.
– Я прийду як тільки проведу світлу принцесу до її покоїв. – Вставши з-за столу, маршал темної армії обвів очима балкони і кожного з охоронців, які були виставлені по периметру. Він не бачив жодного знайомого йому обличчя, тому не міг довірити безпеку своєї нареченої будь-кому з них.
– Найтемніший князе, – звернулась Луна, розуміючи, що ситуація не може бути відкладеною задля неї. Вона знала наскільки важливий для маршала темної армії його кінь, і цілком поважала його стриманність і відданість манерності етикету. – поспішіть до Спалаху, а я буду чекати на вас на цьому самому місці.
– Ні! – відрізав Темніан, стискаючи рукоять свого меча, ніби зганяючи на ньому свій гнів та роздратування.
– Це захищене місце, – заспокоювала Луна, пояснюючи свою впевненність у повній безпеці. – Я покличу Альту та Червоного сліпця, вони прибудуть за кілька хвилин, тому я буду в повній безпеці. Адже нічого не може статися за кілька хвилин. А вам краще поспішити!
– Я не збираюсь полишати вас. 
– Я буду чекати вас на цьому місці! – пообіцяла Луна. – А ви повертайтесь скоріше. 
Її голос був заспокійливим і запевняючим, тому Темніан неохоче погодився піти. Він не бажав залишати світлу принцесу, та ігнорувати стан Спалаху не мав сил. Одразу віддавши наказ одній зі служниць покликати до світлої принцеси Червоного сліпця, молодший кронпринц зірвався з місця і швидко покрокував до стаень. Та його ніяк не покидала думка про те, що щось повинно було статися. І це щось чи хтось користувалось його привязанністю до коня, обравши найкращий момент для втілення своїх планів у життя.
Як тільки маршал темної армії зник у сутінках коридорів, а світла принцеса залишилась одна, довкола почали зникати прислуга та охоронці. Луна не одразу помітила це, адже вона насолоджувалась свіжим повітрям та ароматним чаєм, замріяно розглядаючи чорну порцеляну.
– Дозвольте, оновити ваш напій, ясносвітла пані. – почувся тоненький голос і світла принцеса кивнула головою до невисокої служниці, яка не дозволяла собі дивитись у відповідь.
– Дякую. – відказала Луна, зробивши ковток свіжезавареного ще гарячого чаю.
– Тримайте її! – почулося з перешийку коридору і у сутінках зявились кілька тіней. – Не дайте їй можливості покликати на допомогу.
– Відступники в замку! – вигукнула молода жінка, що щойно вбігла на імператорську веранду.
Світла принцеса одразу впізнала бідолашну, яка знесилено впала біля столика на коліна і сумними очами подивилась на неї. Це була леді Лессін, колишня коханка молодшого кронпринца, яка майже ніяк не змінилась з останньої їхньої зустрічі. Єдина леді, якій було дозволено перебувати на закритих імператорських територіях.
– Леді Лессін, – Луна не зволікаючи встала зі стільця і допомогла дівчині підвестись. – Що коїться?
– Відступники, ясносвітла! – зітхнула леді Лессін і з острахом озирнулась до двох чоловіків, які направляли на неї свої гострі рапіри. – Вони атакували замок!
– Як таке можливо?! – тихо перепитала світла принцеса і впевнено виставила вперед руки, готуючись до захисту. В ній було достатньо Світла, щоб відштовхнути цих двох і протриматись якийсь час поки прибуде допомога чи повернеться маршал темної армії.
– Вони усюди. – відказала леді Лессін. – Нам необхідно сховатись. Вам, ясносвітла, необхідно сховатись! Я знаю місце, в якому ми зможемо переховатись. Вони не зможуть нічого нам зробити, якщо ми встигнемо добігти до вежі молодшого кронпринца.
Це була слушна думка, якщо слова леді Лессін були правдивими і в Чорний замок проникли Відступники. Луна зробила крок вперед і вже збиралась випустити своє захисне Світло, як позаду чоловіків почулись крики служниць. Скориставшись моментом, леді Лессін вхопила світлу принцесу за руку і потягнула за собою до потаємного ходу, який вів проміжками замкових стін до тієї вежі, де була кімната Темніана, тієї вежі яка споглядала море.
Вони бігли досить швидко, попри те що кожна з них притримувала спідниці суконь, що явно заважали рухатись вільно. Відступники дійсно проникли до замку, бо з усіх боків долинали верески і спалахи, дзенькіт металу та передсмертні крики. Та ні Луна, ні леді Лессін не мали часу зупинятись і кликати на допомогу чи перевіряти інших, вони повинні були дістатись місця, яке вважалось найзахищеним у Чорному замку.
Відступники бігли позаду. Вони ніби тримались на відстані, хоча з легкістю моглиб наздогнати свої жертви, але тримали дистанцію, супроводжуючи світлу принцесу та леді Лессін до того місця, де не буде жодних свідків та не буде тих, хто зможе їх захистити. 
– Скоріше, нам треба дістатися стіни. – вигукнула леді Лессін, звертаючи вліво від повороту до кімнати молодшого кронпринца. 
Луна не могла зрозуміти навіщо вони біжать в іншу сторону, але не мала наміру сумніватись в обізнанності леді Лессін та її впевненності у правильності рішення. Усі двері, що траплялись на їхньому шляху, а їх було всього три, з легкістю відчинялись, і найдивнішим було те, що ніде не було охорони чи прислуги, які неодмінно повинні були бути. 
Світла принцеса забігла за леді Лессін на баштову вежу і різко зупинившись на місці, застигла. Їй важко було дихати після такого забігу, та ще важче було уявити себе зрадженою. Луна до останнього не вірила своїм очам і десь в глибині свого серця, потай від Світла, кликала Темряву допомогти їй і звести це запаморочення чи галлюцинацію.
Двері за спиною світлої принцеси гучно зачинились, важкі залізні замки розїдені іржею неохоче протяжно забурчали і виконали своє призначення. Вони заблокували собою єдиний вихід і заборонили іншим втручатись в те, що повинно було статися.
– Як вас розуміти, темна пані? – тихо запитала Луна, подивившись в очі колишньої коханки маршала темної армії, що задоволена собою, стала навпроти світлої принцеси.
– Як вам завгодно, ясносвітла. – лестиво відказала леді Лессін. – Та це знання вам зовсім не допоможе. Вам вже ніхто і ніщо не допоможе. – запевняла вона, спостерігаючи як її посіпаки схопили світлу принцесу за руки, не дозволяючи їй скористатись своєю магією.
Луна не знала, що частина башти була зруйнована і мала незахищену частку, що ставала прірвою над морем. Про це місце було відомо не багатьом темним, і тим більше лише одиниці мали доступ до цього загрозливого місця. Повітря тут було іншим, воно було сповнено крижаним холодом та ароматом Смерті, в ньому були присутні душі загиблих та Темрява, якої жриця Місячної долини ще не знала.
– Вам не треба було приїздити до Темної імперії, не треба було знайомитись з молодшим кронпринцем і тим більше не треба було залишатись більше трьох днів у Чорному замку. Якби ви цього не зробили, то залишились би живою, а так,
– Леді Лессін, навіщо ви це робите? – тихо запитала Луна, благаючим поглядом вдивляючись у зеленкуваті очі колишньої коханки Темніана. – Ви одна з них. – врешті константувала вона, вражаючись тому, що вже бачила такий відблиск зелені в очах старшого кронпринца, але тоді не надала цьому значення. – Вас зачарували.
– Бідолашна світла, – задоволено усміхаючись, леді Лессін торкнулася пальцями свого обличчя. – ви зовсім нічого не знаєте. Лише одиниці стають Відступниками під впливом магії. Більшість з нас втратили свою віру в те, що було важливим. Ви вкрали у мене те єдине задля чого я існувала, ви знищили моє серце. Ви забрали мого Темніана, а я забиру у вас ваше життя.
І без пояснень чи можливості Луні почути більше деталей чи мати змогу благати про помилування, леді Лессін наказала своїм поплічникам зробити те задля чого вони прийшли на цю вежу. Часу було обмаль, усі розуміли, що зникнення світлої принцеси, як і зникнення прислуги та охорони буде виявлено зовсім скоро. І зовсім скоро Темрява маршала темної армії випустить свої Тіні і вирахувавши місцезнаходження Світла, дістанеться до них, прагнучи покарати усіх причетних до викрадення нареченої молодшого кронпринца Темної імперії.
Чоловіки підвели Луну до краю хиткого каменю, що ледь тримався між чорних знівечених утворювачів підлоги. Внизу бушувало море своїми темно-синіми хвилями, вдаряючись у скелі і вимагаючи данини. Вітер завивав сильніше, підштовхуючи світлу принцесу зробити крок вперед. Та їй не потрібно було нічого робити, за неї все зробили посіпаки леді Лессін, яка за власним бажанням прийняла хрещення і стала Відступницею.
Здавалось, що ще одна мить і двері позаду Луни будуть відчинено, зявиться маршал темної армії і врятує її від загибелі. Темніан обіцяв їй піклуватись про неї і захищати, він наголошував на цьому перед вельможами, обгрунтовуючи свою кандидатуру як найкращу на місце нареченого світлої принцеси, хто зможе її захистити від Темряви та Відступників.
Світла принцеса могла поклястися Небесними світилами, що в ту мить коли її звільнили від кайданів з рук і штовхнули у прірву, вона почула голос Темніана. Вона чула його цинічний, крижаний, владний голос, який наголошував на тому, що вона – жриця Місячної долини, істинна Блакитного Світла, світла принцеса Світлої імперії, наречена маршала темної армії, належить йому.
– Моя! – чулось десь далеко. – Тільки моя!
В голові Луни все стало каламутним. Вона дивилась в розшепірену пащу безмежної глибини пітьми, яка чекала на неї, розкривши свої крижані обійми. Легкий туман огорнув очі, а тіло замість того щоб напружитись, розслабилося, приймаючи неминучість. Спочатку запаморочення злякало світлу принцесу, що маленьким камінцем падала вниз, та заколихана вітрами і оспівана ними, вона заспокоїлась. Світло Життя на її шиї горіло яскравим сяйвом, прикликаючи до себе когось далекого та невідомого.
В ту мить, коли тіло Луни вдарилось у хвилі, її затрясло з силою, чи-то від бурхливості вод, чи-то від зустрічі її Світла з морською Пітьмою, яка смакувала свою перемогу. Палаючий біль розливався по венах, сковуючи рухи та можливість супротивитися стихії, яка здатна була зламати її кістки. Солена вода роз'їдала шкіру, залишаючи по собі опіки, проникаючи в усі отвори на тілі.
Розпач. 
Неміч. 
Страх. 
Все те, що приходить за хвилину до останнього видиху. Все це відчувала Луна, гойдаючись в буревіях морського виру. Її очі стали кришталевими. Думки зникли. Світло ще жевріло, спалахуючи ледь помітно, поглинуте глибиною. Дихання зупинилось, адже грудна клітина була здавлена тиском. Серце приймаючи естафету, покірно заспокоїлось, пропускаючи удар за ударом. 
Залишилась Пітьма.