Читати книгу - "Сплячі красуні"

Спогад з дев’ятого класу навідав Джареда, коли він тікав між дерев. Тренер Драйфорт сказав Джареду, що він доволі «перспективний».

— Я маю на тебе плани, Норкроссе, і вони включають завоювання цілої купи блискучих медалей, — говорив тоді тренер Драйфорт.

Наприкінці того сезону Джаред фінішував п’ятим з п’ятнадцяти у своїй групі на регіональних змаганнях з бігу на 8000 метрів — видатний результат для початківця — але згодом він зруйнував плани тренера Драйфорта: покинувши біг, він пішов працювати в Комітет з підготовки річного альбому.

Джаред любив останні моменти в тих забігах, коли у нього відкривалося друге дихання, коли він знову набирав темпу і відчував екстаз, закоханий у власну силу. Справжня причина, чому він покинув бігати, полягала в тому, що в Комітеті річного альбому працювала Мері. В десятому класі її обрали головою відділу продажу та розповсюдження, і їй потрібен був заступник. Тоді ж у Джареда раптом пропало його захоплення бігом. «Візьми мене», — сказав він Мері.

— Гаразд, але є дві умови, — відповіла вона. — Перша: якщо я помру, що може трапитися, оскільки я сьогодні в кафетерії з’їла отой загадковий «гарячий гаманець» з м’ясом[147], тоді ти мусиш посісти місце голови і виконувати мої функції, і забезпечити, щоб у випускному річному альбомі ціла сторінка була присвячена моїй пам’яті. А також забезпечити, щоб моя фотографія там не була якоюсь із тих ідіотських, які вибере моя мати.

— Згоден, — сказав Джаред і подумав: «Я так тебе кохаю». Він розумів, що ще надто юний. Він розумів, що вона надто юна. Та як він міг інакше? Мері була такою гарною і такою меткою, моторною, але в неї це здавалося абсолютно натуральним, без напруги, без надриву.

— А яка друга умова?

— А друга умова… — вона обома руками вхопила його за голову і струснула її назад, і вперед, і вгору, і вниз, — така, що я тут Бос!

На розсуд Джареда, в цьому теж не було проблеми.

Аж тут його кросівка наступила на плаский камінь, що стирчав високо і непевно тримався в ґрунті, і це, так уже сталося, дійсно була проблема, до того ж доволі велика, бо та нога схитнулася, і в правому коліні йому штрикнуло гострим болем. Джаред охнув і стрибнув уперед лівою ногою, концентруючись на диханні, як його колись учив тренер, не припиняючи працювати ліктями.

Позаду гаркнув Ерік:

— Ми просто хочемо поговорити з тобою!

— Не будь таким сраним сцикуном! — це вже Курт.

Униз, у вибалок, і Джаред відчув, як хитається його порушене коліно, і десь під гупанням свого пульсу і тріском сухого листя під підошвами він почув ніби якесь негучне «брязь». Меллой-стрит, та, що позаду старшої школи, була вже поряд, якась жовта машина промайнула там у просвітах між дерев. Права нога підвернулася на дні вибалка, і біль був неймовірний, наче руку поклав на розпечений пальник, але біль всередині, і Джаред підхопив якусь колючу гілку, щоб допомогти нею собі видобутися на протилежний схил.

На мить позаду нього вихнулось повітря, немов чийсь рука майнула повз його потилицю, і він почув, як вилаявся Ерік, і колотнечу зашпортаних тіл. Вони програли, коли з’їжджали у вибалок слідом за ним. Дорога вже була за двадцять футів; він чув буркотіння автомобільного двигуна. Він упорається!

Джаред кріпився, покриваючи відстань до дороги, відчуваючи приплив тієї старої бігової ейфорії: раптом його почало нести повітря в легенях, підштовхуючи вперед, притлумлюючи той нестерпний біль в надсадженому коліні.

Чиясь рука на плечі порушила його рівновагу на самому краєчку дороги. Щоби не впасти, Джаред вхопився за березу.

— Віддай мені той телефон, Норкроссе. — Обличчя в Кента було яскраво червоним, фіолетово сяяв розсип прищів на лобі. В його очах було мокро. — Ми просто жартували, і більш нічого.

— Ні, — сказав Джаред.

Він навіть не пам’ятав, як підібрав свій телефон, але ось він, у нього в руці. В коліні відчувалося щось жахливе.

— Так, — сказав Кент. — Віддай його.

Двоє інших вичухалися і теж бігли сюди, вже за кілька футів. — Ти збирався помочитися тій старій пані в вухо! — крикнув Джаред.

— Не я! — зморгнув Кент несподівані сльози. — Я все одно не зміг би! У мене соромливість сечового міхура![148]

Але ти навіть не намагався їх зупинити, міг би відповісти Джаред, але натомість відчув, як у нього смикнулась рука, кулак вилетів вперед і зустрівся з ямочкою на підборідді Кента. Клац, приємно на слух зімкнулися в того зуби від цього контакту.

Кент повалився в траву, а Джаред, засунувши телефон до кишені, знову рвонувся вперед. Три болючих стрибки — і він уже на жовтій Роздільній смузі, махає брунатного кольору компакт-легковику з вірджинським номером. Він не зауважив, що водійка сидить за кермом, обернувшись головою назад — і, звісно, Джаред не бачив, що відбувалося на задньому сидінні машини, де якась стара жінка з ревінням і шматками запони, які звисали в неї з обличчя, безупинно вганяла гостряк скребка проти обледеніння в груди і в горло своєму чоловіку, котрий і здер був вищезгадану запону в неї з обличчя — хоча звернув увагу на безладний рух машини, яка, майже зовсім некерована, смикалася вліво-вправо.

Джаред спробував ухилитися, стати зовсім маленьким, і вже похвалив себе за технічну гнучкість, коли компакт ударив його так, що Джареда відкинуло в повітря.

2

— Гей! Прибери руки від моєї Вартівні!

Рі привернула увагу офіцера Лемплі стуком у переднє вікно Вартівні, а це ж колосальне «ні-ні».

— Чого тобі треба, Рі?

— Начальнице, офіцере, — заговорила Рі старанно, без необхідності артикулюючи ротом слова, які Ваннеса Лемплі чудово чула крізь вентиляційні отвори, розташовані під шибками з куленепробивного скла. — Мені треба побачити директорку через певне порушення. Її і більше нікого. Вибачте, офіцере, це єдиний спосіб. Тільки так воно мусить бути.

Ван Лемплі наполегливо вибудовувала собі репутацію строгого, але справедливого офіцера. Вже сімнадцять років вона наглядала за камерами Дулінгського виправного, один раз її колись були підрізали, кілька разів били кулаком і значно більше ногами, душили, кидалися на неї свіжим гівном і посилали піти себе виїбати безліччю способів і за допомогою різноманітних об’єктів, багато з яких були нереалістично великими і небезпечно гострими.

Чи зверталася Ван по допомогу до цих спогадів під час її матчів з армреслінгу? Дійсно, зверталася, але економно, тільки під час важливих для її ліги боїв (Ваннеса Лемплі виступала за Лігу тюремників Долини Огайо, жіночий дивізіон А.) Спогад про те, як одна скажена любителька креку скинула з другого поверху