Читати книгу - "Офіцер із Стрийського парку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Геть! Геть звідси! Горище!
Лишатися посеред вулиці означало бути гарною мішенню, і стрільці без команди сипонули врізнобіч, на ходу перехоплюючи зброю. Другий постріл грянув, поки вони бігли, й Семчишин, зашпортавшись, упав долілиць, не встигнувши виставити руки, аби пом’якшити падіння. Вдарився, розпластався, поворухнувся — кілька випущених надалі куль влучно вліпилися в тулуб.
Повх, помітно необстріляний, присів біля краю хідника — й сіпнуся до підстреленого, з явним наміром рятувати.
— Назад! — загорлав Арсенич.
Та чи стрілець вирішив не слухати, чи пізно схаменувся — неподалік рвонула кинута вправною рукою бомба, Повха збило, він перекотився й завмер.
Шацький тим часом дістався брами, влетів під неї, зник із очей. Кошовий, стискаючи револьвер, притулився до стіни. Він був такою самою приманкою для невидимих стрільців, та його врятував цивільний одяг — нападники цілили у вояків.
Поки Клим переводив подих і думав, як діяти далі, Арсенич уже оговтався, зайняв позицію й водив цівкою, вишукуючи мішень. Повх голосно стогнав, юзаючи бруком та намагаючись відповзти з лінії вогню. Набравши повні груди повітря й глибоко видихнувши, Кошовий рвонув до пораненого. Старшина щось кричав, та Клим не зважав — добіг, нагнувся, схопив Івана за руку, поволік.
З парадного одного з будинків ураз висипало один за одним четверо, вбраних у цивільні пальта. Вони дружно, злагоджено скинули зброю й хаотично посипали кулі в бік супротивника. Кілька свиснуло над Климовою головою, одна збила капелюха. Він не зупинявся, продовжуючи волочити Повха до найближчого укриття.
Арсенич між тим завмер, опустився на коліно.
Кошовий уже знав, як той може стріляти. Тому не здивувався, побачивши — один із нападників після пострілу старшини упав на бік. Двоє інших встигли відірватися й побігли далі, заскочивши до одного з найближчих дворів, третій зашпортався й, коли Арсенич влучив у ногу, — закричав, пальнув у відповідь і подався назад до парадного, причинивши за собою двері.
Запала тиша.
А потому з брами Климового будинку вибіг, озброєний револьвером, Марек Віхура.
Без пальта й капелюха.
За ним, так само без верхнього одягу — Магда.
І аж тоді виткнувся Шацький: ось хто їх попередив.
— Пане комісаре, ви що тут робите?!
— Климентію, потім про все!
— Магдо! Ти чому! Зайди, тут стріляють!
— Знаю! А ще тут поранені! Я ж медсестра, коли ти забув!
— Але не лікар!
— Я лікар! — озвався Шацький.
Вони говорили всі разом, і в Кошового голова остаточно пішла обертом. День починався аж занадто жорстоко, й тільки перейшло за полудень, тож невідомо, яких ще сюрпризів від нього чекати. Та хай там як, зараз Клима найбільше хвилювала безпека Магди. Пустивши руку Повха, якому поки нічого не загрожувало, він підбіг до неї, обійняв, притиснув міцно — але вона відсторонилася, підійшла до пораненого, нахилилася.
— Допоможіть хтось! — гукнула, не повертаючись.
— Що тут? Цілий? — це наблизився Арсенич.
— Гаразд усе, — простогнав стрілець.
— Поранення в бік. Поки все, що бачу, — Магда кивнула на закривавлену з правої сторони шинель. — Беріть його, чоловіки, ведіть нагору.
— До нас? — перепитав Клим.
— Пропонуєш лишити тут?
— Пані права, — втрутився старшина. — Семчишин — все, а поки я піду за санітарами, поки взагалі когось приведу... Бач, ляхи на горищах засіли та верхніх поверхах.
Від цього слова Магда здригнулася, Віхура спохмурнів, та Арсенич або не зважав на обох, або справді не звернув увагу на реакцію поляків.
Підстрелений ним нападник поворухнувся.
— От курва... — процідив старшина, пересмикуючи затвор.
Віхура зробив крок уперед, став між пораненим та стрільцем.
— Геть! — не стримався старшина.
— Я комісар кримінальної поліції Віхура, — відчеканив той.
— Якої? Австрійської вже нема, хіба не знаєте?
— Поліцейському не важливо, Австрія тут чи якась інша країна. Пораненого ніхто не чіпатиме. У моїй присутності ніхто нікого не вб’є.
— Кошовий, ти ж знаєш його! — Арсенич кивнув на відставного комісара, не дивлячись на Клима. — Хай іде до дідька! Ти ж бачив, вони стріляють у нас! Підло, нахабно, хіба це не порушення! Їх захищати не треба!
— Поки нема законної влади, поки не працюють відповідні інституції, закон і порядок представлятиму я. Хоч у відставці, але все ще комісар. Запитайте в пана Кошового, він поділяє цю думку. Тепер — з дороги, той чоловік стікає кров’ю.
Старшина завмер із розкритим ротом.
Більше не заважав, опустив гвинтівку. Підхопив Повха під другу руку, буркнув:
— Чорт знає, що робиться. Гайда, — це вже до Клима.
— Климентію, тут треба допомогти, — гукнула Магда, яка тим часом разом із Віхурою вже підійшла до пораненого.
— Тут теж.
— Не грай вар’ята. Ти чудово все розумієш. Пан Віхура сам його не потягне.
Арсенич усе прочитав по очах Кошового.
— Чорт знає що, — повторив. — Розказати, так не повірять же. Йди, давай. Я вже сам.
— Для чого сам! — поруч виринув Шацький, про якого в гармидері всі разом забули. — Прошу дуже, пане старшино, якось двоє впораємося.
Клим не припускав, що Йозеф придасться як санітар. Та згадав, як дантист кілька разів волочив його під час їхніх довоєнних походеньок, коли діставалося на горіхи, й поступився місцем. Шацький перекинув руку пораненого стрільця собі через плече. Він виявився нижчим, але зовсім трохи — побачивши їх поруч, Кошовий на око визначив: Повх вищий від його друга на півголови, не більше.
Шацький закректав.
Повели.
Витерши спітнілі долоні об пальто, Клим ступив до Магди й Віхури. Попри критичну ситуацію все ж вирішив дізнатися спершу, як тут опинився відставний комісар. Але все вилетіло з голови, щойно розгледів як слід пораненого.
Знизу вгору на нього дивився Рафал Лінецький.
— Ні, — Кошовий мотнув головою. — Магдо, краще лишити його. Я сам гукну лікаря, знайду, приведу. Цьому панові нічого не загрожує.
— Він кров’ю стікає! — вона тупнула ногою. — Ми всі люди, кінець кінцем! Нехай хоч хтось, хоч десь лишиться людиною!
— Пан здивований, що так трапляється, — простогнав Лінецький.
— Бачу, ви знайомі, — мовив Віхура. — Тим краще. Всі всіх знають, якийсь час не посваритеся. Давайте, пане Кошовий, йому ніби в живіт стрелили.
Зціпивши зуби, Клим як міг обережно підняв пораненого під руки.
Віхура спритно підстрахував.
Отак і рушили.
Арсенич не лишився.
Перед тим, як піти,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Офіцер із Стрийського парку», після закриття браузера.