Читати книгу - "Глибоко під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Місіс Таунсенд? — мовила я. — Я сержант Морґан. Ерін.
— А, — сказала вона. — Так. — Вона почервоніла, поклавши руку на шию. — Загубила сережку, — сказала вона.
— Здається, обидві, — сказала я.
Вона видала дивний звук, ніби пирхнула, і жестом запросила мене сісти. Вона поправила блузку й сірі штани, потім сіла сама. Якби мене попросили уявити собі дружину інспектора, я уявила б її зовсім не такою. Уявила би привабливу, добре вдягнену, можливо, спортивну — марафонський біг, плавання. Гелен носила одяг, який більше личив жінці на двадцять років старшій за неї. Вона була бліда, із млявими руками й ногами, як людина, що рідко бачить сонце.
— Ви хотіли поговорити зі мною про Марка Гендерсона, — сказала вона і, злегка насупившись, глянула на купу паперів перед собою. Ні «як справи, як погода, хочете чайку?», жодного вступу — одразу бере бика за роги. Може, за це інспектор її й любить.
— Так, — сказала я. — Ви чули, що стверджують Джош Віттекер і Ліна Ебботт, я так розумію?
Вона кивнула, її тонкі губи просто зникли, коли вона їх стиснула.
— Мені чоловік учора сказав. Можу запевнити вас, я вперше чую про таке.
Я відкрила рота, щоб сказати щось, але вона вела далі.
— Я взяла Марка Гендерсона на роботу два роки тому. Він прийшов з відмінними рекомендаціями, його результати досі були успішні, — вона погортала папери перед собою. — У мене є детальніша інформація, якщо треба? — Я похитала головою, і вона знову заговорила, я не встигла поставити наступне запитання. — Кейті Віттекер була сумлінною і працьовитою. У мене тут її оцінки. Було, правда, деяке погіршення минулої весни, але ненадовго, вона знову виправилася до того часу… До того часу, коли… — вона провела рукою по очах — до літа…
Вона трохи відкинулася в кріслі.
— Отже, у вас не було жодних підозр, не було жодних чуток?..
Вона схилила голову набік.
— О, я про чутки не говорю. Детективе… е-е… Морґан. Від тих чуток, які ширяться по звичайній середній школі, у вас волосся сторч стане. Це точно, — сказала вона, і її губи смикнулися. — Якщо їх серйозно сприймати, то можете собі уявити, що вони говорять, пишуть і постять у Твіттері про мене й місіс Мітчелл, учительку фізкультури! — вона зробила паузу. — Ви бачили Марка Гендерсона?
— Бачила.
— То ви тоді все розумієте. Він молодий. Красивий. Дівчата — це завжди саме дівчата таке роблять — усяке про нього балакають. Що завгодно. Але вам слід навчитися не зважати на порожні балачки. І я впевнена, що я так умію. Поки що мені так видавалося, — я знов-таки спробувала вставити слово, і знову вона мені не дала. — Маю сказати вам, — гучніше промовила вона, — що я з глибокою підозрою ставлюся до цих тверджень. З глибокою підозрою, з огляду на джерело і час цих заяв.
— Я…
— Я розумію, що спочатку це сказав Джош Віттекер, але я дуже здивуюся, якщо за цим не стоїть Ліна Ебботт — Джош у неї по вуха закоханий. Якщо Ліна вирішила відвернути увагу від власного поганого вчинку — придбання нелегальних препаратів для подруги, наприклад — то я впевнена, що вона могла би переконати Джоша розповісти цю вигадку!
— Місіс Таунсенд…
— Інша річ, яку я маю згадати, — продовжила вона, не даючи себе перебити, — що дещо було й між Ліною Ебботт і Марком Гендерсоном.
— Дещо було?
— Кілька речей. По-перше, що її поведінка бувала недоречною.
— В якому розумінні?
— Вона фліртує. І не тільки з Марком. Здається, її навчили, що так найкраще отримати те, що хочеться. Багато дівчат таке роблять; з Ліною Марк, здавалося, відчував, що все зайшло занадто далеко. Вона робила якісь зауваження, торкалася його…
— Торкалася?
— Руки — нічого непристойного. Вона стояла надто близько, як співається у пісні, мені довелося з нею про це поговорити, — здавалося, від цього спогаду її пересмикнуло. — Вона отримала догану, хоча, звичайно, не сприйняла її серйозно. Вона мені якусь пісеньку популярну тут цитувала: «він хоче» щось там…
Я розсміялася, а вона насупилася.
— Це насправді не жарти, детективе! Ці речі можуть бути дуже шкідливими!
— Так, звичайно. Я знаю. Вибачте…
— Ну от, — вона знову стиснула губи, перетворившись на стовідсоткову шкільну мимру. — Її мати не сприйняла цього всерйоз теж. Що й не дивно! — виразний, сердитий рум’янець з’явився у неї на шиї, вона майже кричала. — Нічого дивного взагалі! Оце все кокетство, кліпання віями, відкидання волосся, постійний, набридливий, сексуально доступний вигляд — де, ви думаєте, Ліна цього нахапалася?!
Вона зробила глибокий вдих і видихнула, прибираючи волосся з очей.
— По-друге, — сказала вона вже спокійніше, стриманіше, — був інцидент навесні. Уже не флірт, а агресія. Марк мав виставити Ліну зі свого класу, бо вона була агресивна й поводилася непристойно: лаялася під час обговорення тексту, який вони вивчали.
Вона подивилася у свої записи:
— По-моєму, це була «Лоліта».
Вона підняла брову.
— Ну, це… цікаво, — сказала я.
— Дуже. Я навіть можу припустити, звідки вона взяла ідею для цих звинувачень, — сказала Гелен; такого мені зовсім на думку не спадало.
Увечері я поїхала до свого тимчасового житла. Будинок здавався значно самотнішим у ранніх сутінках, і світлі буки навколо стояли, мов примари, річка вже булькотіла не весело, а наче загрозливо. Береги річки й пагорб навпроти були порожні. Якщо гукнеш — ніхто не почує. Коли я пробігала повз це місце зранку, я бачила мирну ідилію. Тепер мені пригадувалася радше покинута хатина із сотень фільмів жахів.
Я відімкнула двері й швидко роззирнулася, щосили намагаючись не шукати кров на стінах. Але місце було акуратним, із терпким запахом якогось цитрусового засобу для прибирання, камін почищений, поряд — акуратна купка дрів. Там було не так уже багато всякого, це була скоріше хатина, ніж будинок: лише дві кімнати — вітальня із кухнею типу камбуза при ній і спальня з невеликим двоспальним ліжком, чисті простирадла й ковдри, стосом складені на матраці.
Я відчинила
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.