Читати книгу - "Завоювання Плассана"

— Ви такі дурні, — казав він їм, — дозволяєте водити себе за ніс. А правда, що церковний сторож подає вам підсолоджену воду, так ніби він причащає вас?

— Та ні бо, ти помиляєшся, запевняю тебе, — захищався Амбруаз. — Там почуваєш себе точнісінько так, як в інших кав’ярнях на бульварі, — у Французькій кав’ярні чи в кав’ярні Мандрівників… Ми п’ємо пиво, пунш, мадеру, все, що завгодно, те саме, що п’ють усюди.

Але Гільйом тільки реготав.

— Все одно, — казав він, — я б нізащо не пив їхньої бурди; я б страшенно боявся, щоб мені не вкинули туди якоїсь пілюлі, що примусила б мене ходити на сповідь. Б’юсь об заклад, що ви граєте там у шворочку або в піжмурки, а хто програє, той частує.

Брати Мафр дуже сміялися, слухаючи ці жарти. Проте вони намагались переконати його, що там дозволяються навіть карти. Церквою, запевняли вони, і не тхне, в клубі дуже добре, чудові дивани і скрізь дзеркала.

— Все одно, — не вгавав Гільйом. — Я ніколи не повірю, що там не чути органа, коли у францисканців правлять вечірню службу… Та я похлинувся б своєю кавою від самої думки, що над моєю чашкою хрестять, вінчають або відправляють похоронну відправу.

— Це почасти правда, — сказав Альфонс, — якось цими днями, коли ми з Севереном грали на більярді, ми ясно чули, що над кимсь правили панахиду. То була маленька донька різника, що на розі вулиці Банн… Цей Северен — справжній дурень, він хотів налякати мене, казав, що труна ось-ось впаде мені на голову.

— Нічого казати, гарний у вас клуб! — вигукнув Гільйом. — Ні за що в світі я б не пішов туди. Це все одно, що пити каву в ризниці.

Гільйомові було дуже прикро, що він не член Молодіжного клубу. Його батько заборонив йому подавати заяву, боячись, що його не приймуть. Але його роздратування все зростало, і він таки подав заяву з проханням прийняти його, не попередивши про це нікого. Вийшов великий скандал. До комісії, яка відала прийомом нових членів, входили тоді і сини Мафра. Люсьєн Делангр був головою, а Северен Растуаль — секретарем. Юнаки зовсім розгубились. Не наважуючись підтримати таку кандидатуру, вони водночас не хотіли образити лікаря Порк’є, таку гідну, таку коректну людину, що здобула цілковите довір’я всіх плассанських великосвітських дам. Амбруаз і Альфонс благали Гільйома забрати назад свою заяву, доводили йому, що в нього немае ніяких шансів на успіх.

— Облиште! — відповідав він їм. — Обидва ви боягузи… Може, ви думаєте, що я хочу вступити у ваше братство? Я роблю це просто так, для сміху. Я хочу побачити, чи наважитеся ви голосувати проти мене… Я добре посміюся, коли ці святенники грюкнуть дверима перед моїм носом. Що ж до вас, мої голуб’ята, то можете розважатися, де хочете, я вам більше не товариш.

Зажурені брати Мафр благали Люсьєна Делапгра уладнати справу так, щоб уникнути скандалу. Люсьєн розповів про ці труднощі постійному своєму порадникові, абатові Фожа, якого він шанував як свого вчителя. Щодня по обіді, між п’ятою і шостою годиною, абат приходив у Молодіжний клуб. З ласкавим виглядом він проходив через велику залу, з усіма розкланюючись, часом зупиняючись біля якого-небудь столика, щоб побалакати з кількома юнаками. Він ніколи нічого собі не замовляв, навіть склянки води. Потім входив до читальні, сідав до столу, вкритого зеленим сукном, і уважно переглядав усі газети, легітимістські листки Паризького і сусідніх департаментів. Часом він поквапливо занотовував щось у записній книжечці. Після цього скромно виходив, знов усміхаючись до відвідувачів клубу і потискуючи їм руки. Бували, проте, дні, коли він залишався на довший час, зацікавившись якоюсь партією в шахи або весело розмовляючи на різні теми. Молодь дуже його любила і казала про нього:

— Слухаючи його, ніколи не подумаєш, що він священик.

Коли син мера розповів абатові Фожа про скрутне становище, в яке поставила комісію Гільйомова заява, той пообіцяв втрутитися в цю справу. На другий же день він побачився з лікарем Порк’є і розповів йому все. Лікар був приголомшений. Син безчестить його сиве волосся, хоче, щоб він помер з горя. Що ж тепер робити? Якщо навіть узяти заяву назад, сором від того буде не менший. Священик порадив йому вирядити Гільйома на два-три місяці в свій маєток за кілька льє від міста, а решту він обіцяв уладнати. Таким чином, все обійшлося дуже просто. Тільки-но Гільйом поїхав, комісія поклала заяву під сукно, за явивши, що спішного тут нічого немає і рішення буде прийнято згодом.

Лікар Порк’є довідався про це від Люсьєна Делангра якось надвечір, коли вони були в саду супрефектури. Він одразу ж кинувся на терасу. В цю годину абат Фожа завжди читав свій требник у далекій алеї саду Муре; він і справді був там.

— Ах, пане абат, який я вам вдячний! — сказав лікар, нахиляючись з тераси. — Я був би щасливий, якби міг потиснути вам руку.

— Трохи зависоко, — відповів священик, з усмішкою поглядаючи на мур.

Але лікар Порк’є був людина запальна, якої не могли спинити ніякі перешкоди.

— Стривайте! — вигукнув він. — Якщо ви дозволите, пане абат, я обійду кругом.

І він зник. Абат, усе ще усміхаючись, попрямував до маленької хвіртки, яка виходила в тупик Шевільйот. Лікар уже тихенько стукав у неї.

— Але ж хвіртка забита, — промовив священик. — Один гвіздок, правда, поламаний. Якби був під рукою якийсь інструмент, неважко було б витягти другий.

Він подивився навколо і побачив лопату. Зробивши зусилля, він відсунув засув і відчинив хвіртку. Потім вийшов у тупик, де лікар Порк’є почав палко дякувати йому. Пан Мафр, який саме був у саду пана Растуаля, відчинив з свого боку маленьку хвіртку за фонтаном. І всі вони довго сміялися, опинившись утрьох на цій безлюдній вуличці.

Вони пробули там кілька хвилин. Коли абат пішов, мировий суддя і лікар, повитягавши шиї, почали з цікавістю розглядати садок Муре.

Муре, який ставив підпорки під кущі помідорів, підвівши очі, побачив їх. Він остовпів з подиву.

— Он як! Вони вже влізли й до мене, — пробурмотів він. — Бракує тільки, щоб абат привів сюди обидві зграї!

XIII

Сержу було тоді дев’ятнадцять років. Він жив самітником на третьому поверсі в маленькій кімнатці напроти квартири абата, читаючи з ранку до вечора.

— Доведеться мені