Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Пояснення причин цього непорозуміння і протистояння двох організацій слід шукати, насамперед, у політичних пристрастях їхніх керівників. Якщо група Соколовського-Добровольського тяжіла до варшавського відділення СЗБ, яке об’єднувало переважно пілсудчиків, то група Жебровського — до емігрантського керівництва СЗБ, яке сприймалося як центр боротьби з впливами довоєнних «санаційних» політиків. Неабияке значення мали також власні амбіції керівників обох організацій[265].

У березні — квітні 1940 р. органи НКВС провели масові арешти серед членів обох польських підпільних організацій, у тому числі в їхньому керівному складі. Так, зокрема, були заарештовані керівник периферійних організацій на території Станіславівської, Дрогобицької, Тернопільської та Рівненської областей П. Марценяк («Еміль»), найближчі співробітники командувача СЗБ полковника В. Жебровського, колишні офіцери польської армії В. Котарський («Друг») і К. Дзекановський («Корвін»), дочка Жебровського В. Юркевич та ін. Чекісти викрили матеріальну базу організації у вигляді цінностей, що раніше належали Познанському ломбарду і переховувалися в домініканському костьолі у Львові. Загалом звідти було вилучено більш як 1200 пар золотих годинників, золоті каблучки, портсигари, браслети, брошки. У заарештованого за фінансування організації професора Р. Ренського співробітники НКВС вилучили 789 золотих французьких, австрійських, російських, американських та англійських монет різної вартості[266].

У звіті на ім’я Сєрова від 25 квітня 1940 р., що був складений начальником опергрупи НКВС СРСР, старшим лейтенантом держбезпеки Луферовим, повідомлялося про успіхи чекістів у виявленні підпілля СЗБ на території Дрогобицької області. Тільки по Бориславському району було заарештовано 29 активних учасників польської конспірації. Серед них командувач організації в містах Борислав, Дрогобич, Самбір, Добромиль, Хіров та Перемишль К. Чеховський і його заступник Е. Бурчик, організатор переправи до Угорщини, завгосп поліклініки м. Борислава Р. Богач, кур’єр від бориславського відділення СЗБ О. Возняк, розробники плану здійснення диверсійних актів на нафтових промислах м. Борислава С. Рачковський і А. Шопа та деякі інші. Під час допиту Є. Бурчик зізнався у тому, що привіз з Варшави до Залещиків золото та цінні папери Варшавського казначейства.

17 активних учасників СЗБ було заарештовано в Добромильському районі. Серед них командувач місцевої організації В. Бестер («Ковадло»), який мав налагоджені зв’язки з підпіллям у Перемишлі, Бориславі та Львові, військовий керівник К. Стец («Сарно»), керівники так званих п’ятірок Б. Бар («Барський»), Л. Копец («Свірк») і Б. Поенський («Сарко»). У Самборі співробітники НКВС заарештували командувача місцевого відділення СЗБ, головного лікаря залізничної поліклініки Л. Альтера. Розгорнуті зізнання надав заарештований у Станіславові зв’язковий організації, колишній підхорунжий польської армії Я. Валянта. Під час арешту керівників Добромильської організації чекісти вилучили схему розташування військових частин Червоної армії, радянських та партійних установ, плани захоплення найважливіших об’єктів м. Добромиля, а також 20 гвинтівок і ручний кулемет[267].

У доповідній записці заступника начальника слідчої частини ГУДБ НКВС СРСР капітана держбезпеки Родоса, надісланій 29 квітня 1940 р. до І. Сєрова, повідомлялося про арешти значної кількості осіб по лінії ОУН. Зокрема, були заарештовані члени її закордонного центру — Володимир Гринів («Кремень-Кремінський»), Ярослав Горбовий («Славко», «Буй»), Федір Федечко («Ярема»), котрі прибули з Кракова до Львова нібито для підготовки збройного повстання проти радянської влади, керівники Львівської крайової екзекутиви ОУН Осип Грицак («Галайда»), Степан Вірчин («Вірко»), Павло Габа («Юрко»), головний кур’єр Львівської екзекутиви Галина Левицька («Куна»), господарка головної конспіративної квартири в будинку № 10 по вулиці Пильникарській Мирослава Шавлюк та деякі інші. Затримані мали при собі автоматичну зброю, порошок сильнодіючої отрути, мани багатьох міст СРСР. У Горбового було вилучено зашифроване ним повідомлення до Кракова про стан ОУН у Львові і провали, що сталися серед членів організації.

Під час допитів працівники НКВС з’ясували, що члени ОУН, що прибули з Кракова, разом з дорученнями центру організації отримали завдання від агентів німецької розвідки щодо проведення на території СРСР розвідницької роботи. На підставі зізнань заарештованих осіб чекісти дізналися про склад та плани закордонного центру ОУН, зокрема про заступника керівника центру Романа Сушка, а також про активних його діячів — Ріхарда Ярого, Ярослава Гайваса, Володимира Тимчія та деяких інших, які, на думку затриманих членів ОУН, були резидентами німецької розвідки.

Керівництву НКВС стало відомо про існування спеціальної розвідшколи в Закопаному, створеної німцями, в якій проходили вишкіл завербовані абвером оунівці з метою перекидання їх на територію СРСР. Зізнання членів ОУН дало можливість працівникам радянських спецслужб виявити декілька конспіративних квартир у Львові та інших містах Західної України, а також склади зі зброєю організації. Один з таких складів було, зокрема, викрито в кам’яних кар’єрах поблизу села Олейки, де переховувалося 10 кулеметів (чотири станкових і шість ручних), 42 гвинтівки, 34 пістолети[268].

У березні — квітні 1940 р. оперативно-чекістські групи НКВС СРСР, що були відряджені для надання практичної допомоги до Управління НКВС по Волинській області, провели численні арешти серед діячів антирадянського підпілля в Луцьку, Рівному, Дубно та деяких інших містах Волині. Унаслідок проведених операцій було завершено низку наявних агентурних справ, у тому числі:

1. «Перспектива». У цій справі «розроблялася» польська молодіжна підпільна організація «Легіон незалежної Польщі». Унаслідок вдало проведених співробітниками УНКВС агентурно-оперативних заходів молодіжну організацію було ліквідовано. Чекісти заарештували також члена керівної п’ятірки Рівненського відділення СЗБ Я. Язвінського, а пізніше кур’єра зі Львова, що прибув до Рівного, Жалнерчика. Унаслідок проведеного слідства у цій справі було виявлено і ліквідовано організацію СЗБ у м. Рівне, а також заарештовано весь її керівний склад. Загалом у Рівному було заарештовано 63 учасники СЗБ, з яких 44 визнали свою належність до організації. Більшість заарештованих становили офіцери резерву колишньої польської армії та колишні