Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Змія! — закричав Дік Сенд.

І, схопивши рушницю, юнак закрив собою місіс Уелдон. Справді, будь-який плазун міг заповзти у густу траву, що оточує місце привалу. Це міг бути «сукуру» — різновид удава — гігантська змія, яка сягає іноді сорока футів завдовжки.

Проте Герріс заспокоїв місіс Уелдон. Він запропонував Діку Сенду й неграм, що кинулись було до юнака на допомогу, сісти на свої місця. Американець пояснив, що це не удав; удави не свистять; звук цей видають зовсім нестрашні чотириногі — їх дуже багато в тутешніх краях!

— Заспокойтеся, — додав він, — і не лякайте тварин.

— Але що це за тварини? — запитав Дік Сенд, який не втрачав нагоди дізнатися в американця якомога більше подробиць про цю країну. Американець розповідав охоче, не змушуючи себе просити.

— Це антилопи, мій юний друже, — відповів американець.

— О! Антилопи? Я хочу подивитися на них! — вигукнув Джек.

— Це дуже важко, мій хлопчику, — сказав Герріс, — дуже важко.

— Може, мені таки вдасться наблизитися до цих свистячих антилоп? — запитав Дік Сенд.

— Ви не встигнете зробити й трьох кроків, — заперечив американець, похитавши головою, — як вся череда кинеться навтьоки. Не раджу вам даремно витрачати сили.

Але в Діка Сенда були підстави наполягати на своєму. Не випускаючи рушниці з рук, він сковзнув у траву. У ту ж секунду кілька граційних антилоп з маленькими й гострими ріжками вихором пронеслися повз привал. Їхня яскраво-руда вовна вогненною плямою промайнула на темному тлі дерев.

— Ось бачите, я попереджав вас! — сказав Герріс, коли юнак повернувся на своє місце.

Антилопи зникли з такою швидкістю, що Дік Сенд не встиг розгледіти їх.

Того ж дня на очі загону втрапила ще одна череда якихось тварин. Цього разу ніщо не заважало Діку дивитися на них, щоправда, з великої відстані. Їхня поява викликала досить дивну суперечку між Геррісом та його супутниками. Близько четвертої години після опівдня маленький загін ненадовго зупинився на лісовій галявинці. Раптом серед хащі, не більше ніж за сто кроків, з’явилася череда якихось великих тварин. Вони відразу ж кинулися тікати й зникли з блискавичною швидкістю.

Незважаючи на багаторазові попередження американця, Дік Сенд скинув з плеча рушницю й вистрілив. Одначе у той момент, коли пролунав постріл, Герріс штовхнув стовбур, і хоча Дік був влучним стрільцем, але на цей раз куля не влучила у ціль.

— Не треба стріляти! Не треба стріляти! — бурмотів Герріс.

— Це були жирафи! — вигукнув Дік Сенд, пропускаючи повз вуха зауваження американця.

— Жирафи! — вигукнув маленький Джек, піднімаючись у сідлі. — Покажіть мені жирафів!

— Жирафи? — перепитала місіс Уелдон. — Ти помиляєшся, любий Діку. Жирафи не водяться в Америці.

— Ну, звісно, у цій країні не може бути жирафів! — сказав Герріс із невдоволеним видом.

— У такому разі, що ж це за тварина? — запитав Дік Сенд.

— Не знаю, що й подумати, — відповів Герріс. — Чи не помилилися ви, мій юний друже? Може, це були страуси?

— Страуси? — в один голос повторили місіс Уелдон і Дік. Вони здивовано перезирнулися.

— Так, так, звичайні страуси, — наполягав Герріс.

— Але ж страуси — птахи, — сказав Дік, — тож вони двоногі…

— Саме так, — підхопив Герріс, — мені саме впало в око — ці тварини, які мчали з шаленою швидкістю, були двоногі.

— Двоногі? — повторив юнак.

— А мені здалося, що це були чотириногі, — сказала місіс Уелдон.

— І мені також, — зауважив старий Том.

— І нам, і нам! — і собі підтримали Бат, Актеон та Остін.

— Чотириногі страуси! — зареготав Герріс. — Ото кумедна гра природи!

— Тому ми й подумали, що це жирафи, а не страуси, — заперечив Дік Сенд.

— Ні, мій юний друже, ні! — рішуче заявив Герріс. — Ви погано роздивилися їх. Це пояснюється швидкістю, з якою страуси втекли. І досвідченим мисливцям часом трапляється помилятися у таких випадках.

Пояснення американця було досить схожим на правду. На далекій відстані великого страуса неважко прийняти за жирафа. У того й іншого дуже довга шия, а голова закинута назад. Страус схожий на жирафа, у якого, можна сказати, відрубали задні ноги. Враховуючи швидкість бігу, коли вони лише промайнути перед очами, їх можна було переплутати. Головний же доказ помилки місіс Уелдон та її супутників був у тому, що жирафи не водяться в Америці.

— Якщо не помиляюся, то й страуси теж не водяться в Америці, — зауважив Дік.

— Помиляєтеся, мій юний друже, — заперечив Герріс, — у Південній Америці водиться один різновид страуса нанду. Його ми й бачили.

Герріс сказав правду.

Нанду — постійний мешканець південноамериканських рівнин. Це великий птах, заввишки близько двох метрів, із прямим дзьобом; пір’я його пухнате, крила мають синюватий відтінок. Ноги в нанду трипалі, чим він істотно відрізняється від двопалих африканських страусів, пальці закінчуються пазурами. М’ясо молодих нанду дуже смачне.

Герріс, який добре знав звички цих птахів, поділився з Діком своїми знаннями, до речі сказати, цілком точними. Місіс Уелдон та її супутникам довелося визнати, що вони помилилися.

— Можливо, ми зустрінемо ще череду страусів, — продовжував Герріс. — Спробуйте гарно їх роздивитися, щоб надалі не помилятися й не приймати птахів за чотириногих. А головне, мій юний друже, не забувайте моїх порад і не стріляйте без нагальної потреби, яку б тварину ви не зустріли. Нам немає потреби полювати заради їжі, і тому, я повторюю, не треба рушничними пострілами сповіщати всіх про наше перебування в цьому лісі.

Дік Сенд нічого не відповів. Він глибоко замислився: сумнів знову закрався в його голову…

Наступного дня, 17 квітня, загін зранку вирушив у