Читати книгу - "Загальний аналіз (збірник)"

Кирюха біг схилом униз. Озирнувся лише на мить, та саме цього й не слід було робити. Безмежне біле черево розвалювалось, розпанахувалось, із його глибини слизькими клубками виповзав-опадав кишечник, де – рожево-червоний, а де – Біло-сріблястий, а ближче до хвоста – зелено-жовто-коричневий…

Очамимря заревла – уже по-іншому, вже від болю, а не від пристрасті. Кирюха прискорив біг, та було вже пізно. Велетенський хвіст, ніби гнучкий стовбур якогось небаченого дерева, конвульсивно котився схилом назустріч, загортаючись дугою, відрізаючи шляхи обабіч. Удар був коротким і неймовірно важким. Після цього колода хвоста, здригаючись у спазмах, іще двічі пройшлася тим самим місцем, дощенту плюндруючи, утоптуючи, притолочуючи криваві плями на тому місці, де ще мить тому біг живий чоловік, присипаючи їх глинистою бурою землею…

Повільно, довго, важко помирав град. Від смороду величезного мертвого тіла чманіли городяни, сахалися коні, падали птахи в польоті. Навіть пси бродячі падла того не їли, а які зважувались покуштувати, ті там-таки, на місці, й подихали зі скавучанням і виттям. Дух мертвотний огорнув усе на багато-багато верстов навколо. У воді риба – і та задихалася, косяками неживими пливла вниз за течією догори черевом.

Городяни, без володаря не спроможні життя впорядковане налагодити, поступово порозбрідалися собі: хто вздовж Ріки подався, а хто на захід, туди, де сонце за обрій ховається. Спорожніли будинки на подолі, збезлюдніла площа головна. Ніхто вже не гомонить, не співає, не збирає растаман-траву на схилах гір поскотинських. Стоїть порожнім колись преславний і великий град наш.

Тож якщо насправді є в нас десь там невідомі брати на сході, і якщо колись вони вирушать у дорогу далеку, і здолають її, і прийдуть до граду нашого, то, вийшовши на край берега лівого, найпершим, що побачать вони, буде білий довгий скелет величезної ящірки, який лежить посеред пагорба, звужуючись хвостом до Ріки. Нічого й далі не росте на пагорбі, ні кущі, ні трави кістяк той не затуляють, не приховують. Вітер свище в порожнинах кісток його, наче в сопілку посмертну, і подеколи птаство нечисте, чорнопере сяде перепочити на сплетінні ребер його чи на гребені звітрілому чудернацькому. Та ще часом як з-під землі вродиться біля нього худа й цибата постать волфа в довгому шкіряному плащі. Повільно пройде вздовж скелета, від голови до хвоста, і зникне, наче знову крізь землю провалиться…

Травень – червень 2002 р. Відень.

Листопад – грудень 2002 р. Рівне – Ірпінь

Пані та панове! мене звати Вінсент. Я не тутешній, сам не знаю, як я тут опинився. Я хочу їсти, я не маю грошей. Будь ласка, купіть у мене мої роботи. Віддам недорого.