Читати книгу - "Наприкінці приходить смерть"

– І це теж була гра. Пам’ятаєш, що сказав Мерсу? Щойно отрута вийде з тіла, він швидко одужає. Так і сталося.

– Але навіщо він убивав, Горі? Я щось так і не доберу – навіщо?

Горі зітхнув.

– Пам’ятаєш, Ренісенб, якось я говорив тобі про гниль, що зароджується всередині?

– Пам’ятаю. Я саме думала про це сьогодні ввечері.

– Ти тоді сказала, що приїзд Нофрет приніс нам лихо. Це не так. Лихо вже жило в серцях цієї родини. Приїзд Нофрет лише видобув його на світло. Її присутність зірвала маски. Материнська турбота Кайт перетворилася на ненажерливу зацикленість на собі та власних дітях. Замість молодого, веселого й чарівного Собека прийшов розпусний хвалькуватий слабак. Іпі тепер здавався не стільки зіпсованим вродливим дитям, скільки егоїстичним дрібним інтриганом. Генет, хоч і вдавала відданість, та її гнів став проступати ясніше. В Сатіпі проявилася провокаторка й боягузка. Імхотеп опустився до зарозумілого бундючного тирана.

– Я знаю, знаю, – Ренісенб потерла очі руками. – Можеш не пояснювати. Я вже сама потроху розібралася… Але чому це сталося, чому все, як ти кажеш, прогнило зсередини?

Горі стенув плечима.

– Хтозна. Можливо, річ у тім, що люди завжди мають рости. І якщо вони не тягнуться в бік хорошого, не стають добрішими, мудрішими, кращими, то вони тягнуться в інший бік, розвивають у собі погані риси. Можливо, життя, яке вони вели, було затісним, надто обмеженим – і вони не могли дивитися ширше, бачити перспективу. А можливо, так само як у пшениці – це заразно, і щойно один захворів, це передалося іншому.

– Але Яхмос… Здавалося, він не змінився.

– Так, і саме тому, Ренісенб, я його й запідозрив. Адже решта, маючи інші темпераменти, знаходили, як дати вихід емоціям. А Яхмос завжди був сором’язливим, податливим, ніколи не мав відваги опиратися. Він любив Імхотепа й тяжко працював, щоб догодити йому, тоді як Імхотеп вважав його поміркованим, але повільним і дурним. Батько зневажав його. Сатіпі теж навалювалася на нього з усією силою свого задерикуватого норову. Тягар зневаги, який він, хоч і приховуючи, носив глибоко в собі, наростав. Що м’якшим він здавався, то сильнішим був заощаджений гнів.

А тоді, якраз у той момент, коли Яхмос сподівався отримати винагороду за свою добросовісну працю і стати батьковим законним помічником, з’явилася Нофрет. Можливо, саме Нофрет, а точніше, її краса, запалила вирішальну іскру. Вона діймала всіх трьох братів. Зачіпала за живе Собека, ґлузуючи з його дурості, дратувала Іпі, ставлячись до нього, як до малолітнього задираки без жодного натяку на мужність, а Яхмосові показувала, що звання чоловіка той не гідний. Саме після приїзду Нофрет Сатіпі роз’ятрила Яхмоса так, що терпіти він уже не міг.

Це від її ущипливих зауважень, від її насмішок про те, що радше вона чоловік, аніж він, Яхмос утратив контроль. Він підстеріг Нофрет на цій стежці і, роздратований настільки, що терпіти було несила, скинув її вниз.

– Але це зробила Сатіпі…

– Ні, ні, Ренісенб. Тут ви всі помиляєтеся. Сатіпі знизу бачила, як це сталося. Розумієш тепер?

– Але Яхмос був із тобою на ниві.

– Так, упродовж години. Але хіба ти не розумієш, Ренісенб, – тіло Нофрет було холодне. Ти ж сама торкнулася її щоки. Ти вважала, що вона впала за кілька секунд до цього – але так не могло бути. На той момент вона була мертва вже принаймні дві години, інакше, на такому сонці, її щока не могла б бути холодною. Сатіпі все бачила. Вона блукала навколо, перелякана, непевна, що робити, а потім побачила тебе і спробувала відправити додому.

– Горі, давно ти це збагнув?

– Гадаю, досить швидко після того, як усе сталося. Поведінка Сатіпі наштовхнула мене. Вона, очевидно, смертельно боялася чогось чи когось, і я швидко переконався в тому, що боїться вона Яхмоса. Вона більше не глузувала з нього, а натомість охоче поступалася в усьому. Розумієш, для неї це виявилося неймовірним потрясінням. Яхмос, якого вона зневажала як найбезхарактернішого з чоловіків, узяв і вбив Нофрет. Від цього світ Сатіпі перевернувся догори дриґом. Як і більшість жінок, які їздять на чоловіках, вона була боягузкою. Новий Яхмос жахав її. Від жаху вона почала говорити уві сні. Невдовзі Яхмос зрозумів, що вона становить для нього загрозу…

Тепер, Ренісенб, ти сама зрозумієш, що саме бачила тоді на власні очі. Сатіпі впала не тому, що нібито побачила дух. Вона побачила в очах чоловіка, який ішов за нею – в очах власного чоловіка – намір скинути її зі скелі так само, як він скинув іншу жінку. Злякавшись, вона позадкувала від нього й упала. І коли, помираючи, вона ледь чутно вимовила «Нофрет», то намагалася сказати нам, що це Яхмос убив наложницю свого батька.

Він помовчав і повів далі:

– Іса зрозуміла правду завдяки зауваженню Генет, яке стосувалося зовсім іншого. Служниця поскаржилася, що я дивлюся не на неї, а ніби на щось за її спиною, на щось, чого немає. І потім вона заговорила про Сатіпі. Тоді Іса вмить зрозуміла, наскільки все простіше, ніж нам здається. Там на стежці Сатіпі бачила не те, що було за Яхмосом. Вона бачила самого Яхмоса. Щоб перевірити свою здогадку, Іса вплела цю фразу в свою плутану промову про вбивство. Цю фразу міг зрозуміти лише той, хто знав правду. Слова Іси здивували Яхмоса, і він дозволив собі реакцію – нехай миттєву, але Ісі достатньо було й цього, щоб зрозуміти, що її здогадка – слушна. Але так Яхмос дізнався про те, що Іса плекає підозри. І якби вона озвучила їх, вся історія склалася б – і навіть розповідь пастушка добре вписалася б у неї. Адже хлопчик був відданий Яхмосові та зробив би все, що накаже господар, навіть якщо йдеться про те, щоб випити ліки, від яких на ранок не прокидаються…

– Ох, Горі, як важко повірити, що Яхмос був здатен на такі речі. Я ще можу зрозуміти, чому він убив Нофрет, але решта злочинів… Навіщо?

– Важко пояснити тобі, Ренісенб, але варто посіяти лють у серці, як вона розростається, ніби маки серед пшениці. Можливо, Яхмос усе життя прагнув жорстокості, але не здатен був здійснити своїх намірів. Він зневажав свою смиренну слухняну роль. Гадаю, після вбивства Нофрет він відчув у собі силу. Завдяки Сатіпі насамперед. Дружина, яка вічно діймала й ображала його, тепер боялася його і підкорялася йому. Всі жалі, які він так довго ховав