Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

Можна відчути, як він заперечливо мотає головою. Карелін тільки розходиться тортурами серйознішими: згинає під собою одну тонку ногу, тим самим розкриваючи її до неможливості широко.

Вузол внизу живота тільки пружинить і розгойдується достатньо для того, щоб... але ні. Ейфорія потоншується і знову завмирає, готуючись до стрибка, болісно довго готуючись.

- Рома, - плаче вона і примудряється стиснути тканину простирадла в долонях, - я благаю тебе, я... будь ласка, все, що завгодно... благаю тебе...

Він цілує її загривок і продовжує розважливий, холоднокровний ритм.

- Потім буде добре. Не плач, я дам тобі все, що хочеш. Потерпи.

Кіра борсається, намагається хоч голову підняти, тягне простирадло в протилежні боки, ковтає сльози, глухне від ляпасів і хлюпів і благає його, благає його, благає його...

Його милість не відчувається звільненням.

Перевертає дівчину різко і сам сідає на коліна. І насаджує на мокрий член лютим ривком, в обличчя їй прямо гарчить.

Кіра нишпорить по власній грудинні долонею, вгамовуючи серце, що здається ось-ось лопне. Вона безсоромно кричить, адже Рома нарешті рухається і швидко, і потужно. Кожен ковток повітря відчувається ковтком води після спраглих днів у пустелі. Абияк вдається прибрати розпатлане волосся з обличчя.

Погляд його моторошний і загублений. Зі свистом випускає зітхання під час кожного насаджування. Руки, що керують її стегнами, відчуваються титановими.

Він матюкається, але розібрати мову вдається насилу.

Її розриває від жалю, коли не встигає схопитися за колону його шиї перед тим, як розбитися оргазмом на тисячі невидимих осколків.

Судома екстазу нагадує біль: потрясінням незворотності, неможливістю вгамувати муку розгубленого тіла.

Вона ненавидить, ненавидить його, адже він переписує прошивку всередині неї, і як вона зможе повторити ці відчуття, як, як, як...

Кіра зустрічає чорноту в очах, завалюючись просто на Романа.

Пробудження дивує сонцем, високим у небі й нещадно яскравим. Дівчина підводиться на ліктях, одразу ж наголошуючи на необхідності потягнутися всім тілом, і не раз, і не два. Її ломить приємною втомою.

Карелін сидить нерухомо на стільці, лякаючи своїм пильним поглядом. Все-таки в нього дивовижна здатність задавати градус напруги в приміщенні. Він похмурий у природному драматизмі, і залита сонячним світлом кімната відчувається такою ж.

Її поводить недоречним трепетом: він повністю одягнений, ніби підготувався до виходу, а вона повністю оголена і брудна під простирадлом.

- Як ти? - запитує рівно і навіть дещо холодно. Але Кіра вже навчилася його читати. Зараз чоловік намагається впоратися з похмурістю.

- Нормально, - практично сідає в ліжку, все ще прикриваючись простирадлом, - а ти як?

Рома невизначено поводить головою. Ніби відповідь на таке запитання зовсім не важлива.

- Я переборщив учора. Сьогодні вночі.

Кіра вражена, що чоловік дивиться не на неї, а вбік. Уникає.

- Я... мені варто було зупинитися, - проводить долонею він по роту. - Ти добре почуваєшся?

Незважаючи на легкий залишковий біль у стратегічно важливих місцях, вона почувається чудово.

- Рома, - заговорює Кіра і відпиває води зі склянки на тумбочці. - Це було охуенно.

Його очі злегка розширюються, оскільки дівчина дуже рідко вживає мати.

- Є дискомфорт, але нічого суттєвого, - продовжує Кіра і лукаво посміхається: - Щоправда, почекай, зараз я спробую встати.

Жодних несподіваних відкриттів не трапляється. Її тільки трохи похитує при першому кроці, і Рома невдоволено підтискає губи.

Кіра плюхається йому просто на коліна. Його годинник чіпляє розпущене волосся, коли він погладжує пасма й обережно торкається обличчя дівчини.

- Ти відрубилася вночі, як при втраті свідомості.

- Так? Навіть не знаю, не пам'ятаю, чесно кажучи. Чому не розбудив мене раніше? Скільки зараз, напевно, уже... Рома, уже пів на першу.

Він лише погладжує її по стегну.

- Кудись ідеш? - вона вказує на кредитку в шкіряному чохлі на столі.

- Із Фрезем на ланч.

- Поводься добре і не ображай його.

- Організували тут злочинне угруповання, - бурчить Карелін. - Колю навіть Гітлер не зміг би образити. Він знає, з ким має справу. І не захищай його.

- Я тебе захищаю в кінцевому підсумку, дурню, - Кіра стукає по його лобі кісточками пальців, і він спритно перехоплює їх, покусуючи награно.

— // —

Весь вільний час Кіра і Роман проводять або на яхті, зарезервованої «Тімео», або на прогулянках в прилеглих до узбережжя садах.

Культурну програму вирішено відкласти на наступну поїздку, навіть вересень надто спекотний для поїздок Сицилією.

За кілька годин до вильоту вони мають спільний ланч із Миколою, на який той, за словами Кареліна, нахабно напросився, але Кіра рада знову зустрітися з фінансистом.

Вони замовляють клаб-сендвічі та піцу на терасі готельного кафе, прихованого у внутрішньому дворику помпезної будівлі «Тімео». Фрезь також забезпечує себе пляшкою червоного, один погляд на яку викликає у дівчини почуття нудоти за такої задухи.

Він цікаво розповідає про нові ресори на Мальдівах, вмовляючи їх забронювати там святкування Нового Року.

— Мені начхати, наскільки там буде довга черга на резервацію, за чотири місяці я не збираюся нічого планувати.

Микола вирішує, що Кіру спокусити блакитними водами та крихітними островами посеред Індійського океану буде легше, тому тепер повертається до дівчини.

— Там найкраща погода на початку січня. І найголовніше, максимум людей вісімдесят на острові. Ось тобі точно сподобається. Практично ніхто не бачитиме, з яким дурнем ти зустрічаєшся.

— Там ще має бути по три особи персоналу на кожну «людину» з вісімдесяти, — не приховує єхидства Кіра. — Це якщо говорити про максимум людей.

Він виправляє свою помилку найелегантнішим чином, і Кіра не може не посміхатися.