Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

- Повеземо без охорони. Закриємо в трюмах, ніхто не здогадається.

- Вивести в океан на торгових суднах дві сотні наших ядерних зарядів, нічим не захищаючи? І носії до них?

Не назвав маршал Москаленко хрущовсько-козловську витівку авантюрою. Висловився м'якше: треба подумати.

Довго думати не довелося. Наступного дня, 24 квітня 1962 року, Маршал Радянського Союзу Москаленко був знятий з посади заступника міністра оборони - Головнокомандувача Ракетних військ стратегічного призначення і призначений головним інспектором Міністерства оборони. Робота почесна, і дуже навіть не курна. Шукати недоліки завжди легко. Ох, я б в інспектори пішов, у ревізори: ось тут у вас паркан не дофарбований, а тут недопалки не підібрали!

Зрозуміло, головний інспектор Міністерства оборони крутіше бере: тут у вас радіоактивні відходи в Баренцеве море зливають, тут тайгу канцерогенним гептилом навіки спаскудили, а підготовка сержантів у навчальних дивізіях ні до біса не годиться.

Рівень головного інспектора Міністерства оборони - захмарний, але зміст роботи все той же, що й у будь-якого перевіряльника: недбайливих носом тикати в недоліки та недогляди. І всі з тремтінням твого візиту чекають. І всі тебе бояться. Всі тобі в очі заглядають, всі догодити пильнують. Одне недобре: від реальної влади інспектор усунутий. Не він доленосні рішення приймає.

Зняв Хрущов маршала Москаленка, в очах сумнів прочитавши, а кого на його місце?

- Чому б не Бірюзова? - Товариш Козлов підказав.

- Чому б і ні? - Погодився товариш Хрущов.

2

В той же день заступник міністра оборони Маршал Радянського Союзу Бірюзов здав посаду Головнокомандувача Військ ППО країни, прийняв посаду Головнокомандувача Ракетних військ стратегічного призначення та отримав чіткий наказ через тиждень подати міркування щодо розгортання радянських стратегічних ракет на Кубі, а через місяць - детальний план.

Маршал Бірюзов знав, що сперечатися марно: якщо заперечиш, то тут же з нової посади і злетиш. А Хрущов призначить якогось Чуйкова Василя Івановича, теж, до речі, Маршала Радянського Союзу. Той, себе міркуваннями про наслідки не обтяжуючи, заряди на Кубу вивезе. І носії теж. І що з цього вийде? Ні! Дурнів до цієї справи підпускати не можна. Треба приймати посаду Головнокомандувача Ракетних військ стратегічного призначення і, перебуваючи на цій посаді, маючи на руках усю інформацію і всі інструменти керування, щось зробити. Цей захід треба якось спустити на гальмах. Але як? Подумаємо як, а зараз чітко відповімо: Так!

3

Цивільний повітряний флот СРСР (ЦПФ), як випливає з назви, був ніби цивільним. Але послідовно цим «цивільним» флотом з часів товариша Сталіна і до краху Радянського Союзу командували:

* генерал-полковник (пізніше маршал авіації) Астахов.

* маршал авіації Жаворонков.

* маршал авіації Логінов.

* генерал-полковник (пізніше маршал і Головний маршал авіації) Бугайов.

Найважливішим підрозділом ЦПФ був Авіаційний загін особливого призначення (АЗОП ЦПФ СРСР). Пасажири - вищі керівники Радянського Союзу.

29 травня 1962 року Ту-114 зі складу цього загону доставив на Кубу групу фахівців сільського господарства. Очолював групу агроном Редін (в миру - кандидат у члени Президії Центрального Комітету КПРС, Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Узбекистану Рашидов Шараф Рашидович). Заступником керівника групи агрономів був меліоратор Берсенєв (новий Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення Маршал Радянського Союзу Бірюзов Сергій Семенович.)

Перед групою агрономів і меліораторів товариші Хрущов і Козлов поставили завдання: за всяку ціну, будь-якими погрозами і обіцянками уламати товариша Фіделя на згоду перетворити Кубу в ракетно-ядерний плацдарм Радянського Союзу. Агрономи привезли з собою бочки варення і кошики печива. Не забули і батоги: що, Фідель, розгромив десант контрреволюціонерів? Молодець! А що будеш наступного разу робити, якщо боєприпасів до нашої зброї, запчастин для наших танків, кораблів і літаків не надішлемо?

Я вам грубо тактику радянських меліораторів пояснюю. А товариш Рашидов умів ті ж суворі ультиматуми висувати ласкаво. Людина східна, там у них, в Узбекистані, вміють. Одним словом, Фіделя уламали.

4

Поки радянські меліоратори ділилися зі своїми кубинськими колегами досвідом підвищення врожайності зернових, справи в радянському сільському господарстві зайшли в глибокий і безпросвітний глухий кут.

Причина була фундаментальною.

Дурні й злочинці, які в 1917 році захопили владу у великій країні, йшли до перемоги під гаслом: земля селянам! І вони її селянам віддали. Розділили по справедливості: кожній сім'ї за кількістю їдців. Але минуло п'ять-шість років, і село розділилося на бідних, середніх і багатих.

Той, хто вставав о десятій ранку, пив самогонку опівдні, весь вечір танцював та грав на гармошці, залишився бідним. Йому завжди не вистачало, він не міг прогодувати ні себе, ні свою сім'ю.

Той, хто старався, піднявся з бідності, той зміг годувати свою сім'ю.

А той, хто вставав до зорі, хто весь день орав, не розгинаючи спини, той став багатим. Він годував себе, родину і велику країну.

Проте це тривало недовго. Виникло явище, яке іменувалося офіційним терміном «хлібозаготівельні труднощі».

Що за труднощі такі? Вдумаємось у зміст терміну: хліба багато, тільки заготувати його важко. Це ще чому? Та тому, що промисловість націоналізована, тобто повністю перебувала в руках держави. Державна промисловість виробляла те, що потрібно державі: танки, гармати, літаки, підводні човни, сталь, яка була потрібна для виробництва все тих же танків, гармат і підводних човнів, залізну руду і вугілля, які потрібні для виробництва сталі... А потреби народу задовольнялися за залишковим принципом. Те, що державі негоже, те - народу.

І ще: приватна торгівля хлібом заборонена.

Єдиним покупцем хліба є держава. Тут залізна непробивна монополія. І призначаються закупівельні ціни на хліб виходячи з державних інтересів, тобто страшно низькі.

Але й єдиним виробником промислових товарів є держава. Тут теж залізна непробивна монополія. І тут теж держава, призначаючи ціни, виходить з того ж таки державного інтересу. А державі вигідно купити втридешева, продати втридорога. Тому ціни на гас і цвяхи, на сокири та сівалки, на плуги і ситець страшно високі.

Це явище теж мало науково обґрунтований термін: «ножиці цін».

Працьовитий орач, заробивши багато грошей, поглядав по боках: а що б мені на ці гроші купити? Танк мені не потрібен, та його й не продадуть. Вила, лопату, лампу гасову і калоші за величезні гроші купив. А більше в магазинах нічого немає. Так навіщо мені продавати хліб і картоплю, якщо на виручені гроші все одно нема чого