Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Ранок зустрічає мене... новиною про те, що я не виспалася. Ще б пак! Зараз тільки восьма ранку, і це в суботу, ще й після вечірки! Якого біса я взагалі прокинулася? Адже лягла лише близько третьої. Макар привіз мене на таксі і нагадав про сьогоднішню вечерю. Взяла телефон, поклацала інсту, вдесяте включила на планшеті «Друзів» і міцно під них заснула. Об одинадцятій уже спускалася на кухню вмита і майже свіжа. Майже, тому що ще кави не випила.

— О котрій побачення? — надкушуючи тост питає мама. Оскільки татову щелепу ніхто не ловив, я прямо чую, як вона клацає об підлогу. А вона у нас без килима, — Гришо, нашій дочці вже двадцять один. Це мало статися, — вона дивиться на нього з особливою ніжністю. Мене маленьку згадують чи що?

— Ее, я, здається, не говорила… — буркочу, відклавши виделку, а сама пам'ять напружую. Могла й забути.

— Мені ні, але говорила Таї по телефону, а я почула, — усміхається вона, як нічого не було.

— А я за підслуховування отримала б люлів, — показую язика.

— Так, але в цьому й перевага того, що я твоя мати. То що ти одягнеш?

— Не знаю. Покопирсаюся в шафі і витягну щось. А якщо ні, то покопирсаюсь у твоїй, — беру в руки філіжанку кави і роблю ковток. У нас з мамою розмір одягу один, тільки в стегнах він трошки ширший. А ще один розмір взуття і це дуже рятує. Дійсно.

— Після сніданку зайди до мене, подарую дещо, — підморгує і на цьому обговорення закінчується. Щоб уберегти батька, швидше за все.

Піднявшись до своєї кімнати, залізаю до ванної. Ось чому власна ванна – вище усіляких похвал. Хоч якийсь плюс, що Владик з'їхав. Малинова піна та «Друзі» на планшеті - це справжній кайф.

— Аріно, а тобі на котру? — чую мамин голос після стуку.

— На шосту, — відгукуюсь, натиснувши на значок паузи мокрим пальцем.

— То вже четверта! Ти взагалі встигнеш?

— Четверта?! От же ж… — лайка потопає в звуку води.

Змиваю з себе піну, добре вимиваю волосся і залишається змити тільки маску. Гарна Туманова! Знайшла, коли у часі загубитися! Влітаю до себе, як ошпарена. Адже я навіть не обрала вбрання!

— Тримай, русалко, — чую після стукоту. Вона кладе на ліжко чохол. Розстібаю та завмираю.

Чорне плаття з голою спиною з дорогого чорного велюру, довжиною доходить вище колін. І виглядає просто чарівно!

— А коли висушиш волосся, то ще краще буде! — сміється моя чарівниця.

— Звідки?

— Їй вже дуже багато років, але це була моя найкраща сукня за часів молодості. З твоїм батьком на перше побачення я ходила в ній. Тільки спину за шаллю ховала, — ніжно посміхається, занурившись у спогади, а я слухаю. Люблю слухати історію їхнього кохання. Занадто вона справжня. Така, що після неї віриш у те світле почуття. — Збирайся і клич, якщо знадобиться допомога.

Допомога, звісно, знадобилася. Мама крутить легкі локони на моєму волоссі прасочкою, а я фарбуюся, намагаючись не крутитися, але вивести ідеально рівну стрілку. Порівнюю обидва ока. Начебто рівно.

— Рівно стрілки вийшли, мамо? — перепитую про всяк випадок, але терпляче чекаю, поки вона поправить пасмо і тільки після цього обертаюся.

— Так, ідеально. З правої щоки трохи рум'яна змахни. Ага, ось так краще, природніше, — коментує, коли я роблю декілька помахів пензликом, — і все-таки курси для макіяжу були чудовою ідеєю, га? — знову відвертає мене до дзеркала, смикнувши за спинку стільця, який обертається. Саме на ньому я вранці й збираюся. У мами є такий самий, тільки в неї білий, а в мене персиковий і це справжня знахідка!

— Сто відсотків! — вимовляю захоплено і сичу, занадто сильно смикнувшись. Моя сьогоднішня стиліст тільки плечима знизує, мовляв, сама винна, — дуже допомагає, тож ще раз дякую.

— Ось і слухай матір, — звучить з гордовитою усмішкою, на що я пирскаю, — можна слухати і частіше, — трохи тихіше, але я все одно чую і накриваю своєю долонькою її руку, що лежить на моєму плечі.

— Я тебе дуже люблю, ти ж знаєш? — дивлюсь у дзеркало, і мої очі мокріють.

— Звичайно, я знаю, люба. І я дуже тебе люблю. Так, не ревіти! Макіяж потече, і ти точно нікуди не встигнеш! — навмисне веселим голосом змінює атмосферу, намагаючись заспокоїти нас обох, але про всяк випадок подає мені серветку з пачки, які я жбурнула на ліжко, і ще одну дістає для себе. Я прокліпалася, а мама ні.