Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Катерина сіла за свій стіл і втупилася поглядом у простір перед собою. "І це все? Невже це все?" - крутилося в її голові. Вона ніколи не плекала марних надій щодо Гени, розуміючи, що в цього бабія просто не може бути серйозних стосунків. Але тепер з'ясувалося, що вона помилилася. Виявляється, що можуть бути, але не з нею...

По щоці скотилася гаряча сльоза. Тільки зараз вона зрозуміла, що майже нічого не бачить через очі повні сліз. Вона швидко зняла окуляри та обережно витерла вологу паперовою хустинкою.

"Геть з глузду з'їхала? - негайно почала сварити себе подумки. - Ми всього кілька разів зустрілися і лише для того, щоб переспати. Це не варте сліз". Організм, наче, послухався та припинив виділяти рідину, але на серці лишився тягар, який не можна було ані збагнути, ані прибрати.

До приймальні зайшла Юлія Володимирівна. Вона ледь глянула на помічницю, привіталася та пройшла повз до свого кабінету. Катя схопилася з місця та підійшла до кавоварки. Й за хвилину вже заходила до кабінету директорки з кавою та записником.

- Дякую, - кивнула брюнетка та прошила підлеглу уважним поглядом. - Що сталося?

- Нічого такого, - швидко відповіла Катерина і після невеликої паузи додала: - Це особисте.

- Щось термінове? - трохи насупилася Юлія Володимирівна.

- Ні. Не переймайтеся. Це насправді не суттєво.

- Гаразд. Тоді, що у нас сьогодні?

Катя розгорнула записник та зачитала розклад на день. Потім, отримавши розпорядження, вийшла з кабінету.

Робота допомогла відволіктися від важких думок й остаточно опанувати емоції. Вона розуміла, що її слабкість лише стане на заваді досягненню робочих цілей.

Час пролетів непомітно, а наприкінці дня, вже майже за звичкою, білявка відбила виклик від Марка. А потім, пригадавши своє ранкове рішення, передзвонила.

- Алло, Катю, який я радий тебе чути. В тебе нарешті з'явився вільних час?

- Ні, - відрубала Катерина. - Але нам потрібно зустрітися та поговорити. У цю суботу о десятій в тому кафе, в яке ти мене запрошував.

- О десятій? Так рано?

- Тебе не влаштовує?

- Ні-ні. Все добре. Я приїду.

Катя ще хотіла додати про те, що не хоче його бачити до того часу ані під офісом, ані під її будинком, але вирішила, що це й так має бути зрозумілим.

Вирішивши це питання, Катя взялася за інше. Важкий камінь на її серці так нікуди й не дівся, тож, хоч як Катерина цього не любила, тягар потрібно було з кимось розділити.

Дівчатам з офісу про таке не розкажеш, бо навіть в описі без імен вони легко складуть два та два й зрозуміють про кого йде мова. До подружок з універу також не звернешся, бо зникнути на півроку, а потім з'явитися, щоб поплакатися, це моветон. Тож лишалося всього дві людини, які можна використати у якості жилетки - Ярик та Тьома. Братові, звісно, можна розказати, але після того, він одразу кинеться бити кривднику морду, а це може погано вплинути на її подальшу кар'єру в компанії його дядька.

Отже лишалася тільки уїдлива білява пицька, яка виверне душу навиворіт своїми "я ж казав", але потім все ж таки допоможе її залатати.

Друг відповів після третього гудка.

- Нічого собі поява! - негайно вигукнув Артем. - Чим зобов'язаний такій щедроті?

- Привіт, - зніяковіла Катя. Артемові вона також довго не дзвонила, але найкращий захист - це напад. - А сам чому не з'являвся?

- Чекав вряди-годи твого дзвінка, - без тіні усмішки в голосі відповів хлопець.

- Ну от, - зітхнула Катя, - я й подзвонила.

- Це я вже помітив. Що сталося? Ніколи не повірю, що просто скучила.

- Потрібна "невідкладна дружня допомога", - знову зітхнула білявка.

- Гаразд. Я якраз звільняюся. Тільки давай на нейтральній території, бо на мене Наталка чекає. Кафе біля універу.

- Добре. Вибач, що турбую, - дівчина раптом усвідомила, що Артемові від неї самі клопоти. Наталка точно буде не в захваті від того, що її хлопець зустрінеться з нею.

- Ти що дурна? - раптом гаркнули зі слухавки. - Для цього і потрібні друзі.

Роздратовано цокнувши, Артем перервав виклик.

"Мабуть, у нього також якісь проблеми. Сподіваюся, що не з Наталкою. Треба буде його обов'язково розпитати, якщо в нього буде час. Або на вихідних зустрітися... Щось я вдома засиділася зовсім".

Катя не зізнавалася навіть собі у тому, що останнім часом геть нічого не планувала, ані у вихідні, ані в будні, тому що постійно чекала дзвінка від нього.

До студентського кафе Катерина приїхала першою. Замовила собі глінтвейн для розігріву та розв'язування язика, бо на тверезу голову просто не уявляла, як розповість історію, де вона спочатку сама запропонувала стосунки без зобов'язань, а потім сама ж і закохалася.

Артема не було занадто довго і вже було схоже, що білявка напивається на одинці, бо від нічого робити замовила ще один напій. Катя раптом гостро відчула власну самотність.

- Може, кота завести? - розглядаючи мутну рідину у склянці, пробурмотіла вона.

- Не знав, що все ТАК погано, - навпроти за стіл впав Артем. Він був червоний та захеканий і навіть не зняв шапку, коли ввійшов до приміщення.

На очі дівчини негайно навернулися сльози. В Сергієнка, який за всі студентські роки ніколи не бачив, щоб Левицька плакала, розгублено відкрив рота. Але швидко зібрався, підсунув ближче стілець та обійняв її за плечі.

- Ну ти чого?

- Я така дурна, Тьомчику... - схлипувала Катя, загортаючись в холодну тканину куртки та зовсім не турбуючись про те, що залишає на ній сліди від свого макіяжу.

- Закохалася чи шо? - погладжуючи біляву голівку, спитав Артем.

- Схоже на те, - буркнула в груди дівчина, а потім відсторонилася та схлипнула.

А потім розповіла про все, що сталося з паном Зегером. Друг слухав, не перебиваючи, а лише час від часу здивовано піднімав брови та хитав головою. Розповідь зайняла не більше п'яти хвилин, але для Каті вона принесла таке полегшення, що навіть обличчя її посвітлішало.

- І що ти збираєшся з цим робити? - тільки й спитав білявий, бо в нього вже назрівав план, де подрузі знадобиться його - Артема - допомога.