Читати книгу - "Поклик племені, Маріо Варгас Льоса"

Сер Ісая Берлін (1909–1997)

Скромний філософ

Я відкрив для себе Ісаю Берліна багато років тому завдяки його книжці про Маркса — такого ясного, вільного від упереджень і захопливого есею, що довго намагався знайти інші книжки цього автора. Так я дізнався, що твори останнього важко прочитати, бо вони розкидані, щоб не сказати поховані, по академічних публікаціях. За винятком книжок: «Віко і Гердер» (1976) і «Чотири есеї про свободу» (1969), які ходили англомовним світом, основна частина його творів жила усамітненим життям спеціалізованих бібліотек і журналів. За якийсь час, завдяки його учневі Генрі Гарді, який потроху збирав його есеї, вони стали доступні читачам у чотирьох томах: «Concepts and Categories» (1978), «Russian Thinkers» (1979), «Against the Current» (1979), «Personal Impressions» (1980), «The Crooked Timber of Humanity: Chapters in the History of Ideas» (1990), «The Magus of the North: J. G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism» (1993), «The Sense of Reality: Studiesin Ideas and their History» (1996), «The Roots of Romanticism» (1999), «The Power of Ideas» (2000), «Freedom and its Betrayal: Six Enemies of Human Liberty» (2002) І наостанок його листування.

То була справжня подія, бо Ісая Берлін, який був родом з Латвії, але освіту здобув в Англії, де стане професором політичної і соціальної теорії в Оксфорді і президентом Британської академії, був одним з найвидатніших умів нашого часу, надзвичайної мудрості політичним мислителем і соціальним філософом. Його книжки приносять рідкісну насолоду своїми інтелектуальними майстерністю та блиском і водночас дають неоціненну допомогу в розумінні всієї складності моральних та історичних проблем, з якими стикається сучасна дійсність.

Берлін пристрасно вірив в ідеї і той вплив, який вони мають на поведінку індивідів і суспільств, хоча як добрий прагматик усвідомлював, яка прірва зазвичай пролягає між ідеями й словами, які намагаються їх виразити, і між цими словами і справами, які їх втілюють. Його книжки попри інтелектуальну насиченість, якої можуть досягати, ніколи не здаються абстрактними — якими нам здаються, наприклад, останні праці Мішеля Фуко і Ролана Барта, — результатом умоглядної та риторичної віртуозності, яка певної миті порвала з реальністю, — а міцно вкоріненими у звичайний досвід людей. Збірка есеїв «Russian Thinkers» утворює епічну фреску Росії ХІХ століття — в політичному та інтелектуальному аспекті, але персонажами, що вирізняються найбільше, є не люди, а ідеї, які сяють, виграють, змагаються і змінюються так само жваво, як роблять це герої доброго пригодницького роману. Як і в іншій книжці на схожу тему — «На Фінляндський вокзал» Едмунда Вілсона, — мислення протагоністів, здається, сочиться з переконливого і багатобарвного портрета, який написав автор зі своїх персонажів, але натомість тут — концепції, які вони сформулювали, ідеали та аргументи, які вони протиставляли одне одному, їхня проникливість та обізнаність, які обрисовують постаті Толстого, Герцена, Бєлінського, Бакуніна і Тургенєва, — ось що робить їх вартими схвалення чи осуду.

Та ще більше, ніж «Russian Thinkers», великим внеском Берліна в культуру сучасності є збірка текстів «Against the Current» («Проти течії»). Кожен есей цього шедевру також читається як розділ роману, події якого розгортаються у світі думок і де принцами й негідниками є ідеї. Макіавеллі, Віко, Монтеск’є, Г’юм, Сорель, Дізраелі, Верді завдяки творам цього ерудита, якому ніколи не зраджує стриманість і який завжди бачить за деревами ліс, набувають вражаючої актуальності, а те, в що вони вірили, пропонували чи критикували, проливає потужне світло на політичні й соціальні конфлікти, які ми вважали специфічними для нашої епохи.

Найдивовижнішою особливістю цього мислителя є те, що в нього — на перший погляд — немає власних ідей. Здається безглуздям говорити щось подібне, та це не так, бо коли читаєш його, то складається враження, що Ісая Берлін у своїх есеях досягнув того, що після Флобера і завдяки йому намагалися добитись у своїх творах більшість сучасних письменників: зникнути, зробитися невидимим, створити ілюзію, що їхні історії витворюються самі. Існує багато прийомів, щоб «сховати оповідача» в романі. Технічний прийом, який застосовує професор Берлін, аби змусити нас відчути, що його нема за його текстами, це fair play: добросовісна моральна чистота, з якою він аналізує, викладає, підсумовує і цитує ідеї інших, беручи до уваги всі їхні доводи, зважаючи на всі пом’якшуючі обставини, обмеження епохи, ніколи не штовхаючи чужі слова чи ідеї в тому чи іншому напрямі, щоб наблизити їх до своїх власних. Ця об’єктивність у передачі придуманого чи відкритого іншими створює в нас фантастичне враження, що в цих книжках, в яких сказано так багато, сам Ісая Берлін особисто не має що сказати.

Це, ясна річ, абсолютно помилкове враження. Fair play (чиста гра) — це лише прийом, який, як і всі наративні прийоми, має на меті лише зробити написане більш переконливим. Історія, яку, здається, ніхто зокрема не розказує, яка нібито витворюється сама собою, створює сама себе в момент читання, може видатися читачеві більш правдоподібною і захопливою. Ідеї, які, здається, не існують самі по собі, які доходять до нас опосередковано, через те, що думали в конкретний момент свого життя певні видатні люди різних епох і культур, або які буцімто народжуються не внаслідок творчого зусилля окремого розуму, а з протистояння із чужими філософськими і політичними концепціями, з помилок і прогалин у цих концепціях, можуть бути переконливішими, ніж ті, що подають себе, явно і бундючно, як окрему теорію. Дискретність і скромність Ісаї Берліна насправді є віртуозністю його таланту.

Я вже досить давно втратив смак до політичних утопій, отих апокаліпсисів, які — як Сендеро Люміносо в Перу у вісімдесяті роки минулого сторіччя — обіцяють створити рай на землі та радше породжують ще гірші беззаконня, ніж ті,