Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

Дивно, що я пам’ятаю цю історію, але чомусь не пам’ятаю минуле.

У шухляді, у столі, був ключ. Скоріше за все, це той, що відчиняв двері у ту таємничу будівлю. Це був дійсно скарб, але під ключем була записка:

«Я знаю, що ти тут, Конграйте. Хочу, аби ти бачив все на власні очі. Будівля за готелем.»

Ксав’є, сучий виродок. Він грає зі мною. Я його ціль, я його жертва. Сьогодні вночі, обов’язково передам Філіпу те, що циліндр, схоже за все вбивця, але у мене в голові з’явилося питання: «Хто за мною спостерігав?». Залишилося розібратися у тому, кого дійсно убив Ксав’є. Безсумніву це Емма та Тредінн. Але чи причетний сюди Крістіан та Віта? Потрібно тільки заглянути у будівлю. Сам я туди не піду. Це занадто небезпечно. Відділок Реймонда, і вся трійця зі мною покінчить із циліндром.

13:00. Покинувши стрімко кабінет Ксав’є, я вийшов у головну залу, де не видно було нікого. Пусто. Тиша… Поглянувши у початок коридору, що ввів на кімнати на першому поверсі, я побачив це мерзенне створіння, що так нагадувало мені Леона. Його голова виглянула на мене із-за кутка і страшно мені посміхалася. На ній не було частини губи, велика кількість синців та найголовніше – погляд, який змінювався на той, що переживає відчай, до того, що стає безумцем. Він почав йти на мене. Мертвий Леон, який з’явився так неочікувано та моторшно. На ньому не було руки, і як оказалось, голову свою він тримав на єдиній вцілілій руці. Діставши свій пістоль, я готовий був вистрілити у нього, але істота розчинилась у повітрі. Мить – і замість трупа Леона стояла Глорія з того ж самого місця, де дивилась на мене голова. Увесь цей час то була бідна офіціантка, а я замість неї бачив ту істоту. Вона кричала весь цей час, але я її зовсім не чув. Я збожеволів…

-Боже… Прошу не стріляйте, Артуре. – заплакала жінка

Я стояв, як статуя, в одному положенні. Її це ще більше злякало.

-Прошу, слідчий, я хочу жити.

-О, що? О, ні, вибачте, Глоріє, це непорозуміння… Ви не зрозумієте, що я зараз бачив. Ви подумаєте, що я псих.

-А хіба це не так? Артуре, я дві хвилини без зупинки кричала до вас, щоб ви зупинились. Ви говорили зовсім не своїм голосом, а коли ви вже хотіли натиснути на курок, то саме тоді ви мене почули.

-Що?! Ні, не може бути, я бачив труп одного знайомого, аж ніяк не вас, він наближався на мене…

-ТИ БОЖЕВІЛЬНИЙ, АРТУРЕ – швидко закричала жінка. – Я повірила тобі, повірила, що Ксав’є не той, ким є насправді. Дійсно, хотіла звідси утекти, проте після цього всього, я не вірю жодному твоєму слову. Я залишаюсь тут, і ти тільки клієнт, а я тільки офіціантка… Конграйте, а чи ти є тою людиною, чи ти насправді прикидаєшся?

-Глоріє, послухайте, це все незрозумілий як і для мене, так і для вас випадок. Цього більше не повториться. Тікайте звідси!

-Артуре, ти є тою людиною?

-Саме так!

-Я не можу повірити тобі… - Глорія побігла звідси.

Час знову плинув занадто швидко, за вікном вже була 13:30, хоча пройшло не менше 10 хвилин від цієї події. Покинувши готель, я попрямував знову у відділок до Реймонда. Вся ця історія, уся ця справа, усі події – це найгірше, що траплялось зі мною. Місто Вільденбург – це велика штучна пастка, створена великими людьми, щоб ловити у ню менших і байдуже, чи це місцевий, чи турист, який випадково сюди попав. Але хто ж великий у цьому місті? Тут створена велика вертикаль правління і беззаконня малим кругом людей. Єдине, що зрозуміло мені, це те, як Рокко і Батист не відчувають протидії їм та страху. Для них Бенс, який практично є керівником міста, це лише розхідний матеріал для їхнього задуму. Так все сталося, що коли Бенс став мером, він вже був пішкою у руках смертоносного дуету. Їм потрібно було, щоб це місто підчистили руками своєї людини на чолі від тих хто може чинити опір та домовитися із великими людьми із інших міст, щоб сюди ніколи не ступила нога закону королівської сім’ї. Бенс це все зміг зробити своїми статками та рівнем красномовства. Хто у цій всій історії є Ксав’є?

Чоловік, який повністю не боїться нічого та нікого. Відчуває владу у своїх руках, де б він не був. Перебуття біля цієї людини відчувається так, неначе ти загнаний у куток звір. Майстерний маніпулятор, стратег та геній у сфері психології. Те як він змушує людину скоритись йому лише поглянувши на неї, те, як він продумує кожен свій крок наперед, робить його занадто розумним психопатом. Скоріше за все, він найголовніший страх цього міста. Таємний мисливець, який зробив із Вільденбурга велику пастку. Я живий, поки не дійшов хід до Болонтіза, щоб він своїм пішаком зміг зробити крок та убити мене.

На годиннику була вже 14:10. Дійшовши до відділку Реймонда, я постукав у двері, де мене зустрів зустрів Демарт:

-Артуре, щось сталося?

-Мені потрібно поговорити з Реймондом, операцію потрібно розпочинати негайно.

-Чому, Конграйте?

-Негайно, Демарте!

-Проходьте, Артуре. – важко видихнув поліцейський.

-Реймонде… Реймонде!

Опинившись у відділку я не бачив нікого, знову тиша та пустота. Мене охопила паніка. Лише мій крик заповнив залу. Я не хотів вірити у те, що за такий короткий термін можна збожеволіти. Я не хотів вірити у те, що я взагалі можу збожеволіти.

-Артуре? Чому кричиш на всю залу?

Побачивши Саптона, я почав по – трошки заспокоюватись.

-Реймонде, операцію потрібно розпочинати негайно. Рокко мене знайде, він не боїться нікого, Бенс його маріонетка, якщо не поквапитись, я буду мертвим. У мене є певні шматки пазлу, які потрібно зібрати разом. Саптоне, коли я дам сигнал після операції, потрібно швидко бігти до готелю. Ксав’є має померти. У цій всій історії він майже головний.

-Стоп, стоп, стоп, Конграйте, що ти говориш дурне? Яким чином тут тоді Бенс, якщо він лялька в руках Рокко, сейф той незрозумілий? На рахунок Ксав’є я згоден, але поясни свої здогадки.

-Поліцейський, Бенс дуже боїться за свою репутацію більше, аніж за своє життя. Крістіан, скоріше за все, знайшов усю необхідну йому інформацію, але йому хтось завадив її відправити, потім убили його дочку, що поставило хрест на всьому.