Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

На диво, у моїй кімнаті нічого розкидано не було. Нічого не взято. Сюди міг вломитись будь-який бажаючий навіть через вікно. Лише була одна деталь: слід від ножа на стіні. Мабуть, залишив або випадково я, або власник кімнати, що жив до мене. Принаймні раніше я його не бачив. За ці дні мені потрібно було прийняти ванну, сморід від мене сильніший, аніж від гнилі, що доносилась по всьому поверху. Приймавши ванну, я побачив у відображені дзеркала непримітні для першого зору відображення, неначе то голови були. Заплющивши очі та відкривши їх, я знову нічого не побачив і тоді, коли оглядав ванну кімнату. Мабуть, мій мозок вже не хоче сприймати дійсність, і деякі моменти мені здаються уявними. Не думаю, що це нормально…

Чому час йде так швидко… На башті, що виднілася на горизонті, яку я бачив крізь вікно, була вже 12 – година дня. Часу до 22:00 було ще багато. Я вирішив піти поїсти, за ці часи у мене не було ні крихти їжі в роті. На першому поверсі нікого не було. У ресторані на мене вже чекала Глорія. Розкішна жінка.

-Глоріє. – я усівся за стіл. – мені, будь ласка, смажену телятину та келих Лювентського вина 1867 року, ах так… І від мене вам також келих вина.

-Замовлення буде за 10 хвилин, але прошу, келих залиште собі. У мене є наречений, з яким я зв’язала свою долю.

-Ох, розумію, пробачте. Але я радий чути, що у такої пані є власний кавалер - охоронець. Чекаю на замовлення.

Через 10 хвилин замовлення було вже в мене на столі. Заплативши знову непідйомні ціни у суму долар 10 центів, я вийшов із за столу, запитавши Глорію, де знаходиться Ксав’є.

-Містера Ксав’є зараз немає. Він пішов у місто, але я не знаю для чого.

-Дякую, Глоріє. Будь ласка, прислухайтесь до мене, якщо ви хочете провести життя щасливо із коханим чоловіком, тоді швидко їдьте звідси із ним.

-Чому я маю це робити? Болонтіз запропонував непогані гроші, я не хочу покидати це місце.

-Як ви думаєте, яка ви по рахунку офіціантка тут?

-Не здогадаюсь. Можливо, третя?

-Гм, третя лише за 4 дні, Глоріє. Перед вами була Емма та Тредінн, і всі вони зникли, а Ксав’є лише бреше або не каже за їхнє перебування. Ви від сьогодні працюєте чи ще зі вчорашнього дня?

-Сьогодні лише вранці заступила і відразу зустрілась з вами.

-Якщо ви не покинете це місце, ви будете мертвою. Хіба ви не помітили сліди крові на руках у Ксав’є?

-Ні… А як же… Я обдумаю ваші слова, Артуре. Якщо що я зайду до нього сьогодні ввечері, аби забрати зароблені гроші.

-Бережіть себе, Глоріє.

-Бувайте, Артуре.

3.

Поки Ксав’є не було, у мене з’явилася чудова думка, аби зайти у кабінет так званого «власника» цього готелю(хоча я розумію, шо всім тут керує сам Болонтіз). Я пішов прямісінько туди, мене ніхто не зупиняв, хоча хто це міг зробити окрім Глорії. Мене завжди, відколи я тут перебуваю, дивувало те, що тут так мало персоналу. Лише циліндр, офіціантка та кухар. Я щасливий сучий син, адже чи то Болонтіз забув зачинити двері, бо спішив, чи то він дійсно йолоп, чи і те, й інше, але факт залишився фактом – кімната зачиненою не була.

Невеличкий коридорчик, який потрібно було пройти до його кабінету, нагадував цілий музей. Різноманітні статуї богів із різних міфологій, обладунки воїнів, шкури диких звірів та картини. Через кожних 10 сантиметрів на стіні нова картина з підписами різних художників: від Дауда Йочіса до славнозвісного Ремі Картоса. Серед статуй виднілася одна дещо дивна і не схожа на інші: великий змій, ребра якого виходили назовні, його пащека була відкрита, неначе він кричав, а на голові виднівся тризуб та три невеличких тіла. Великими буквами було написано ДЕРМЕДОН. Ксав’є – це перша людина, яку я зустрічаю, яка так полюбляє міфологію. Біля Дермедона розташовувалася статуя Ретана – йористонського Бога жорстокості та влади. Схожий він на дещо потворне: із його спини виходили сотні рук, які тримали у руках або мечі, або те, що схоже на зброю, на обличчі він мав три ока, останнє з яких мало подвійну сітківку. Принаймні, обличчя було схоже на людське, ніс, щоки, форма нагадувало звичайного чоловіка, проте його паща це був найбільший жах для простого людства. У ній розташовувалось сотні зубів на яких зображено було частини людського тіла. Сам Ретан гігантських розмірів, схожий на гору,  пересувався на карачки. Нижче на статуї писалася легенда:

«І коли Бог Дермедон, батько ворогів наших рознесе вогонь кислотний по небу та землі, коли Бог Бартоней(9) своїм ударом по океанах змиє міста, тоді вийде творець наший – Ретан, який своїми рухами спричине землетрус, підніметься із самого ядра землі та поглине усіх, хто тікав або спробував себе врятувати. Батько наш уб’є самого Диявола за смерть Дермедона. Бог жорсткості знищить усіх.»

9 – Бартоней - двоголова гігантська акула, що своїм мозком впливала на усіх, хто наближався до її володінь. На її тілі знаходилось тисячі шрамів. За багатьма легендами, це створіння, яке ніколи не знало спокою. Від його крові, ходять чутки, одне море повністю почервоніло. І по сьогодні люди пливуть туди аби побачити це явище на власні очі.  На акулу завжди полювали, але крізь тисячі переможних битв, Бартоней став богом та легендою спочатку рибацького міста Жеверен, а потім усього морського континенту, у якого повірили. Незначні щасливці, що змогли врятувати своє життя після зустрічі з ним, сходили з розуму, і на стінах писали або малювали його мову та символи. Бартоней – бог секти бартонійців. Бог контролю та захисту.

Чомусь здається, що не просто так тут розміщені усі Боги. Ксав’є вірить якщо не у них, то у апокаліпсис, який ,на думку сектантів, станеться зовсім скоро.

Відкривши двері, моєму зору показалась досить затишна кімнатами із елементами червоного та чорного кольору. Червоний – то кров, чорний – то смерть. На хибну думку, ніяких собак я у Ксав’є не бачив, навіть не чув, щоб коли – небудь вони гавкали. Простий спосіб залякування, а Болонтіз молодець, але він знає, що я не тупий, він знає, що і він не тупий, і себе так просто у пастку не запустить. Весь цей час він відчуває себе переможцем, бо я у його клітці, йому потрібно лише зачинити дверцю.  Все ж таки, не дарма він залишив двері відчиненими. Він хотів, щоб я сюди зайшов. У кімнаті Ксав’є вперше на очі спадає опудало голови медведя, що знаходиться прямо над столиком та стільцем. Різноманітні книжкові полиці, вітрина, де знаходилась антикварна зброя із підписом «Перша зброя, з якої убили та застрелились». Це була самозарядна рушниця XV століття, довга, із золотими відтінками. Якого біса вона знаходилась у циліндра, зрозуміло це не було. Обшукувавши кожну ділянку його кабінету, я побачив, що це створіння дуже полюбляє романтичну літературу. Серед творів, що попали мені на очі, був один з яких я читав - «Кленовий чай». Історія про кохання пари аристократів, які ніколи не могли бути разом. У їхній історії все вирішували батьки. Лише кленовий чай, який вони обіцяли пити по вечорах, був згадкою про їхнє кохання. Чоловік знаходився за 4 тисячі кілометрів від жінки, але з кожним ковтком чаю, він знав, що вона його ніколи не забуде, як і вона знала, що він не забуде її теж. В один із вечорів, його чай на смак став бридким та холодним. Його серце заповнило відчуття тривоги.  Через добу прийшла звістка, що його кохана померла. Йому було трагічно, болісно та важко, але щовечора він продовжував пити свій кленовий холодний чай, як згадку про свою кохану.