Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Джеймс однією рукою міцно стискав рапіру, виставивши її перед собою, інша рука розтирала потерпіле горло. Гостя витягла долоні перед собою і зробила кілька кроків уперед.

- Джеймсе, опусти, будь ласка, рапіру.

Але Джеймс не звернув на ці слова жодної уваги.

Праворуч від нього абсолютно безшумно виринув із темряви Френк із сивим чоловіком в оберемку. Руки незнайомця були неприродно вивернуті. Він скалився і очі його хижо стріляли у бік Джеймса, але поворухнутися чи закричати той явно не міг.

- Це була шикарна ідея влаштувати засідку в тебе вдома, Брістоуле. Пишайся мною, це я придумав, - задоволено посміхнувся Френк Арош і потяг бранця до виходу. Ледве чутно рипнули двері і Джеймс знову почув голос Френка.

- Може, краще скористаємося переходом?

- Я не думаю що він добре перенесе переміщення порталом, - заперечила Елінор і скорчила таке обличчя, що її брат швидко зник у дверях, прошипівши наостанок:

- Він твій, Елінор.

Дівчина обернулася до Джеймса і зробила крок назустріч.

- Джеймсе…

Той знову направив рапіру на дівчину і вона зупинилася. Потім зробила ще півкроку вперед. Джеймс вдивлявся в її обличчя у спробі вирахувати наміри. Що вона робитиме?

- Поясни мені, якого біса тут відбувається, - вимагав він напівголосно. Серце заходилося в грудях, і він не міг сказати напевно чи то було через присутність нападника чи то через неї. - Поясни і прошу, йди. А я далі спатиму і сподіватимемося, настільки дурні сни мені більше не снитимуться.

Вона похитала головою і, повільно пройшовши повз нього, влаштувалася на стільці спиною до письмового столу. Дівчина дивилася з-під лоба, ніби відчувала себе винною. Джеймс відвів погляд і опустив рапіру.

Елінор заговорила першою.

- Вибач, Джеймсе, але я не можу сказати того, що ти хочеш почути. Боюся, все це зайшло надто далеко, щоб я могла сказати тобі, що це просто сон.

Вона не рухалася, лише її губи вимовляли слова ледь чутним шепітом.

Джеймс не стримав стогону. Адреналін відступив і біль у нозі наступав, його занудило і закрутилася голова. Він поглядом пошукав пігулки і знайшов їх скинутими на підлогу. Елінор простежила за його поглядом і за мить у його руці опинилися ліки та повна склянка води. Джеймса замутило з новою силою, він видихнув і подивився на дівчину - вона, як і раніше, сиділа на стільці, ніби й не рухалася. Йому довелося сісти на ліжко, аби не впасти.

- Як це ти зробила? Як ти так швидко... Це ж ти? Чорт забирай.

Вона знизала плечима легко, ніби нічого особливого не сталося, але руки її напружилися і пальці ледь помітно тремтіли від цієї напруги.

- У мене є пара тузів у рукаві. Прийми ліки.

- Дякую, - промовив Джеймс і послухався її поради. - Хто цей...хто цей сивий?

- Даніель Дарко. Мисливець за головами. У прямому значенні слова, - вона провела вказівним пальцем по горлу різким горизонтальним рухом. - Якби ми не сиділи в засідці в очікуванні його, він би тебе вже обезголовив швидше за все. Треба ж таке, за тобою справді йдуть мисливці. Рада мала рацію.

Джеймс мимоволі затримав подих. Як легко вона говорить про його вбивство!

- Зачекай-но, мисливець…Що за нісенітниця? У якому сенсі мисливець? - Джеймс намалював у власній уяві карикатурного мисливця із завеликою рушницею в руках, що цілився по крихітній качці у повітрі.

- Це трохи складно пояснити. Раніше мисливці були чимось на кшталт спеціального загону. Вони займалися тим, що полювали на тих, хто скоїв злочини у нашому світі, але з часом…словом, вони припинили підкорятися Раді. Після деяких подій їх розпустили, але деякі незгодні об’єдналися наново і за звичкою їх досі звуть мисливцями. Хоча тепер вони не більше ніж зграя головорізів.

- Дякую, що не дали їм закінчити розпочате, - хлопець опустив погляд на рапіру і відклав її убік. - Пробач за це, я не став би загрожувати тобі. Просто не знав, що ще можна зробити.

У голові Джеймса промайнула думка натягнути бейсболку на голову, але в темряві він майже нічого не бачив і не знав де її шукати. Його шастя, що він заснув як був, в одязі. Від думки, що Елінор Еван-Грін могла побачити його невдягненим, він вкотре залився фарбою.

- Я розумію, - відповіла дівчина несподівано дружелюбно.

- Справді? Хм, значить, Френсіс не брехав мені, коли казав, що за мною полюють. А я сподівався, що він просто несповна розуму. І ви знаєте, навіщо я потрібен цим мисливцям і цьому Дарко? - спитав Джеймс буденним тоном, намагаючись приховати збентеження. - Втім, кого це хвилює, за хвилину чи дві я прокинуся і все буде як завжди.

Очі дівчини на мить округлилися і брови зійшлися на переніссі.

- Ти все ще думаєш, що спиш?

- Я ще не визначився до кінця. Але якщо це все ж таки сон, він до безглуздя дивний, погодься.

Елінор ретельно підбирала слова для відповіді.

- Я абсолютно впевнена, що це не сон. Але на твоє запитання, боюся, відповідати не мені, - вона підвелася зі стільця і підійшла ближче до ліжка. - Втім, я можу відвести тебе до тих, хто все тобі пояснить. Я боюся, це не прохання. Тобі потрібно піти зі мною.