Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Пам’яті Олександра Сокорчука

В Медовий Спас не медом – дьогтем
Стелилась доля під поріг.
А чорний ворон звістку горем
У дім з воєнних ніс доріг.

Ходила мама в церкву зранку,
Молилась Богу за дитя, 
А на Донбасі спозаранку
Життя рушало в небуття.

І серце мами відчувало:
Стискалось, мліло у душі, 
А чорні хмари все згущались –
Спішили плакати дощі.

Гучним відлунням чорна звістка
Як громом вдарила в село. 
Вже однокласник знає й тітка, 
В якої ноги відняло.

Душа матусі відчуває,
Та й серце в грудях тріпотить,
Але вона іще не знає –
До неї їдуть сповістить.

О, Боже милий, як сказати?!
Яка страшна й болюча мить! 
Синів хто має – мусить знати, 
Як серденько за них болить.

Минає п’ятий рік сьогодні,
Як Саши нашого нема. 
Він у строю в Небесній Сотні –
Ми їх шануєм імена.

Не вірить мама, що немає –
Надіється, що він прийде.
Шматує серце своє й крає,
Та все ж чекає сина... Жде…