Читати книгу - "Я застряг в одній сцені, Михаїл Блоковський"

Це... дійсно дуже особисте, Головний герою.

— Гаразд. Вибач. Але ще дещо я все одно покажу. Ходімо, Читачу.

Він оминув ряди накритих столів, повернув праворуч і занурився і купу підвішеного на вішаки одягу. Обережно відсовував піджаки, светри та шуби, випльовуючи ворсинки з рота, і посміхався.

— Наче прохід у Нарнію, правда ж?

Головний герой не повинен туди йти. Було би краще, якби він...

— Ось воно!

 Відхиливши пальто, перед ним виявилася чиста білизна.

— Чистіше! Це кінець. Тут закінчується уява автора. Дорогий Читачу, я привів вас туди, де поки що немає нічого. Цнотлива порожнеча, огорнута безкрайнім сяйвом. А підлога... — він присів і протягнув руку до низу. — Це просто цільний аркуш білого паперу. На нього ще не ступала жодна нога вигаданого персонажа. Це... Це прекрасне нескінченне місце, яке, можливо, розмірами більше за всесвіт. Стільки всього ще може з'явитися у цьому місці. Стільки прекрасних речей, образів, світів та історій. Чарівно.

 Головний герой показав, що хотів. Тепер йому потрібно повернутися на сцену і...

— Почекай. Дай мені ще трішки насолодитися цим краєвидом. Я помітив це місце вже давно. Тоді я сам іще був експонатом у цій колекції мотлоху та покинутих ідей. І схоже, що вже тоді був придуманий з дефектом. Мене стільки разів манило піти туди, вдалечінь, до тиші та свободи. Я хотів дізнатися, чи є десь там кінець, і чи знайду колись своє місце. Але тепер воно в мене є і туди більше не хочеться. Вже не тягне, як тоді, до нашої з вами зустрічі. Тепер я хочу жити у своєму маленькому світі, який я побудував завдяки вам. Завдяки тому, що ви завітали до моєї історії та допомогли набратися сил і вмовити автора піди на зустріч. Так, я лишуся. І мені більше нічого не потрібно. Лише один момент.

 Але все не так просто. Саме це потрібно було сказати Головному герою. Раптом він почув галас, що долинав зі сцени.

— Що відбувається?

Захвилювавшись, Головний герой побіг до зали. Паніка наростала з кожною секундою все більше.

 В залі панувала тривога. Танцюристи заспокоювали балерин, каскадери сиділи під стіною, нервово смикалися, обійнявши коліна, ведмідь трощив свій триколісний велосипед, слон тупотів ногами, глядачі повставали зі своїх місць і стривожено перепитували одне в одного: куди подівся Головний герой.

— Що тут відбувається?

— Головний герою, — вигукнула балерина. — Дяка Богу.

— Та що сталося?

— Скажи нам, що робити, — мовив каскадер. — Ми не знаємо своєї ролі. Куди нам далі йти?

— Та нічого не робити, — сказав Головний герой. — Ви фонові персонажі. Можете розчинитися так само, як і з'явилися. Ви вільні. Робіть, що хочете

— Але... Але ми хочемо з тобою, — мовила балерина.

— Не можна. Це моя історія. Як я повинен усіх вас потягнути далі в оповідці? Це не реально!

 Від почутого слон засурмив хоботом так, що заклало вуха.

— Ми хочемо теж свою історію, — вигукнув хтось із натовпу глядачів.

— Так! Ми хочемо продовження. Будь ласка, дозволь нам піти з тобою.

 Між ногами танцюристів прослизнув собака, глянув Головному герою у вічі й мовив:

— Я пес і хочу їсти.

— Прошу, Головний герою, — заговорила офіціантка з маленького кафе, — скажи, як мене звати. Просто скажи ім'я, будь ласка.

— Та я не знаю!

 Натовп загув іще сильніше. Глядачі стали обговорювати його слова, балерини заридали, пес вигнув спину і вискалився від злості та голоду, слон у відчаї обережно пішов зі сцени та сховався за кулісами.

— Він хоче нас покинути! — вигукнув глядач.

— Ні! Я не хочу знову стати манекеном!

— Ти не можеш так із нами вчинити!

— Народ! — викрикнув Головний герой. — Заспокойтеся. Давайте спокійно все...

— Дай нам вказівки!

— Лиши нас в оповідці!

— Ні! Це моя оповідка! Руки геть! І приберіть цього скаженого дворнягу!

— Я пес і хочу тебе вкусити, — просичав той.

 Глядачі почали один за одним підійматися на сцену, танцюристи, каскадери і жінки з факелами повільно підходити до Головного героя, оточуючи з усіх сторін.

— Ми хочемо з тобою. Ми хочемо історії. Ми хочемо продовження.

 Головний герой проштовхнувся крізь натовп до темного коридору, забіг у заборонену кімнату уяви та зачинив двері на замок.

— Авторе, що за херня тут відбувається?

 Те, що йому довелося щойно побачити, називається конфліктом. Він є у кожній історії. Від цього нікуди не дітися.

— Який ще бляха конфлікт? Я не хочу ніякого конфлікту. Прибери їх!

 Те, що хоче Головний герой, неможливо зробити.