Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

І, нарешті, Ава Олберман, управління системами. Технічно вона не є частиною команди, але її відсутність так сильно вплине на цю місію, що вона цілком може бути тут. Ава була вдовою, перед польотом помер її чоловік Дікон і залишилася доросла донька Катрін.

В ідеальному світі Офелія воліла б спочатку поговорити з кожним з них окремо, щоб отримати базову лінію перед тим, як покинути Землю, але через несподіване завершення їхньої попередньої місії та раптову зміну її статусу така логістика була неможливою.

Тож сьогодні вона вперше зустрінеться з ними. Припустимо, що хтось колись прийде відкрити її танк.

“Привіт?” — кричить Офелія, здригаючись, коли її голос миттєво відбивається від кришки бака, здається, удвічі голосніше. «Хтось тут є?»

Цілком можливо, що це жарт. Команди R&E відомі тим, що знущаються над новими членами. Але здається дивним, що вони спробують це з нею, у кращому випадку тимчасовим доповненням до групи. Крім того, ця конкретна команда оплакує втрату одного зі своїх. Важко уявити витівку, яка вписується в таку динаміку.

Звичайно, це також може бути повідомлення: ми не хочемо, щоб ви були тут, і ми подбаємо про те, щоб ви це знали. Але якби це було так, можна було б подумати, що хтось був би поруч, щоб переконатися, що вона отримала це повідомлення.

Вона на мить затримує дихання, щоб послухати звуки, але не чути приглушеного хихикання чи човгання ногами… просто тиша.

Перший глибокий приступ страху лунає в ній, як дзвін зловісної тривоги. “Нова” щось зіпсувала? З холодним сном трапляються помилки, прорахунки. Рідко, але все таки.

Або вона десь на складі, і зберігається, поки дядько не вирішить, що з нею робити?

З цією думкою її колишня паніка повертається, гостріша, ніж раніше. Вона б’ється об ремені, що утримують її на місці. “Витягніть мене звідси!” — кричить вона, не звертаючи уваги на відлуння її голосу. «Негайно!» Холодний піт, який не має нічого спільного з її внутрішньою температурою чи налаштуванням розморожування на її баку, осідає на її шкірі. Колюче оніміння повертається до рук і ніг.

Застрягнути тут назавжди. Скільки часу потрібно, щоб померти? Відчути, як спрага зморщує її нутро? Або їй спочатку не вистачить повітря?

Її дихання коротшає, легені стискаються, а запаморочення посилає яскраво-білі іскри в її очах.

Лише тоді, коли її розум перебирає сценарії смерті, крихітній раціональній частині її мозку вдається пробитися наверх. Екстрений випуск. Кожен танк має такий. Рей згадав про це у своєму огляді того ранку в Nova. Офелія навіть підписала електронний пакет, який включав ознайомлення зі схемою важеля розблокування та де його знайти — з окремим рядком на цій сторінці, щоб вона відзначила своє розуміння. (Тому не можна звинувачувати Нову, якщо вона задихнеться на місці. Такою була ідея, якщо не витрачати багато слів.)

Офелія звивається в обмеженому просторі свого акваріума, поки намагається підняти праву руку з того місця, де вона лежить біля стегна. Він має бути десь тут, на нижній стороні кришки бака.

Шукай, давай.

Кінчики її пальців шарпаються в поглибленні, торкаються важеля й зісковзують, коли вона вперше намагається потягнути. Однак наступного разу їй вдається смикнути виступ на себе.

Відповідь миттєва. Ремені навколо її плечей і ніг миттєво втягуються в бокові стінки, хльостаючи по її шкірі таким чином, що могли б залишити опіки від тертя, якби не біогель, а відкидна кришка резервуара миттєво звільняється від пориву повітря, утворюючи отвір з правого боку.

Але у неї немає часу святкувати або відчути більше, ніж секунду полегшення. Звільнене від обмежень, її все ще слабке тіло підкоряється сильнішій силі тяжіння, нахиляється вперед і вислизає з резервуара, перш ніж вона встигає за щось схопитися. Вона незграбною купою приземляється на гладку підлогу з мокрим чмоканням.

Ошелешена, вона секунду лежить, притулившись щокою до холодної поверхні підлоги. Тоді вона змушує свої хиткі руки співпрацювати, спираючись на долоні, щоб краще роздивитися.

Увімкнуте автоматичне верхнє освітлення, яскраве і біле, від якого ріже очі. Купа пластикових рушників з логотипом Nova лежить на металевій лавці, пригвинченій до підлоги перед нею. Позаду цього ряд із десяти шафок, на шести з яких, здається, є ярлики, але зараз вона не може прочитати їх, навіть примружившись. Маленький круглий отвір на дальній стіні, не більший за її голову, пропонує бульбашковий вид на темряву простору за ним.

Отже вона на кораблі, Resilience. І це кімната для холодного сну. Вона саме там, де повинна бути.

За полегшенням миттєво настає збентеження, як уві сні, коли ви прийшли на іспит — або перший день на новій роботі — лише щоб виявити, що ви повністю оголені, а люди витріщаються на вас.

Тільки це реальність.

Вона сідає, її м’язи й суглоби протестують, інстинктивно схрещуючи руки на собі.

Але на відміну від кошмару, тут немає нікого, щоб стати свідком її приниження.

Двоє дверних отворів по обидва боки від шафок, обидва відкриті й порожні, ведуть до того, що здається коридором.

Там також тихо. Ніяких голосів. Ніяких кроків, ніде.

Єдині звуки – це глибоке дзижчання двигунів під її ногами та тихе шепотіння вентиляційної системи, що нагнітає нагріте та придатне для дихання повітря в кімнату. Пахне горілим пилом, гарячим металом і старими пакетами від їжі.

Де всі?

Тремтячи, вона простягає руку й хапає один з запакованих рушників на лавці перед собою. Задихавшись і виснажена навіть від цього невеликого зусилля, вона розриває його тремтячими пальцями й обертає білу пухку тканину навколо себе.

Однією рукою тримаючись за рушник, а другою — за лаву, після кількох спроб вона стає в хитке положення. Але є відчуття поколювання, відчуття, що за нею спостерігають, танцює по відкритій шкірі її спини та рук.

Вона різко повертається, ледь не втрачаючи рівноваги.

Саме тоді вона це бачить. Вірніше, їх.

Два танки, поряд з її, теж пересунулися вертикально для пробудження. Але відчинені єдині двері, третього. Два інших досі запечатані.

Відчуття неправоти негайно повертається, сильніше, ніж будь-коли, і її прискорений пульс стукає в ній, викликаючи тремтіння, схоже на міні-землетрус.

Я не повинна була прокинутися першою. Це неправильно.

Вона обережно наближається до двох інших танків, що чекають. Страх розгортається в ній, як темна тінь, що тягнеться за місцем. Вона спочатку не впевнена, чому; танки не виглядають пошкодженими.

Потім приходить розуміння: вони темні. Усі індикатори стану та індикатори на передній панелі керування — панелі, яка вказує на здоров’я та стан пасажира — не працюють. Пусті. Порожні.

Вона наближається, щоб зазирнути крізь кругле віконце в кришці найближчого резервуара, і в неї перехоплює подих. Внутрішня система освітлення також не працює, але з роздягальні достатньо світла, щоб побачити темний профіль носа, підборіддя, верхню частину вуха