Читати книгу - "Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння"

– Ти збираєшся зі мною битися, крихітко? Краще одразу підіймай свої лапки і здавайся. Ти мене не переможеш.

– Якщо ти такий непереможний, то й боровся б зі своїм батьком. Скажи йому, що не вчитимеш фраморську мову, тоді я спокійно піду. Але якщо я отримала завдання навчити тебе, то зроблю все можливе. Принцеса Селестіна заслуговує, щоб її майбутній чоловік привітав її рідною мовою.

– Та здалася мені ця курка-Селестіна, – гаркнув Клепсід, – не збираюся я з нею одружуватися.

Фіона розгубилася:

– Але ж твій батько думає інакше.

– Він передумає, – прошипів Клепсід.

– Нічого не знаю, – стукнула текою по столу наставниця. – Ти навчатимешся, навіть якщо мені доведеться тебе зв'язати для цього.

Клепсід стиснув кулаки, зібгавши білосніжну скатертину, яка так учора вразила Фіону, але дівчина анітрохи не злякалася.

Ні, треба припиняти проводити лекції, не відходячи з дому. Так їй тут учні всі декорації зіпсують.

І хоча учень був лише у кількості однієї штуки, та й дім цей не її, але справа принципу. 

Де там, Магнус казав, навчальні кабінети? 

А за принцесу Селестіну було прикро. Хоча батько цього невгамовного дракона і бачить у ній лише вигідну партію для спадкоємця, але вона ще й дуже мила дівчина, Фіона це точно знає.

Примруживши очі, Клепсід зауважив, як уперто підібгала губи нав'язана йому вчителька, і злість вмить зробила його очі зеленими. Фіона ж зовсім не звертала уваги на його гнівний погляд.

Хлопець сердито прошипів:

– Пошкодуєш, якщо не даси мені спокій! Сядь десь у куточку і сиди мовчки. Нам і так доведеться щодня по п'ять годин проводити разом. Тому не нагнітай!

– Ти будеш вчитися, – повторила вона твердо, – і я тебе навчатиму.

Клепсід уже піднявся, готовий щось гаркнути, але Фіона його перервала:

– До мене можна звертатися пані Фіона, чи викладач Найрона. Як я можу звертатися до тебе?

Хлопець несподівано заспокоївся і нахабно усміхнувся. Очевидно, вирішив змінити тактику.

– Можеш називати мене – мій владико. А ти будеш зватись – нудна училка.

Як же він дратує її зараз! Але вона лише ледь помітно кивнула:

– Як скажеш. Отже, продовжимо нашу лекцію.

Дівчина піднялася і підійшла до дошки, яка стояла позаду неї, недалеко від столу.

– Перше слово, з яким ми...

Раптом вона відчула гаряче дихання на шиї. Різко обернувшись, побачила хлопця, що стояв зовсім близько. Як він міг так непомітно підійти?

– У тебе ніжки, як у вагітної кішки, – прошепотів їй прямо в обличчя нахабний блондин.

– А в тебе язик, як у отруйної змії, але це не заважає мені спілкуватися з тобою.

– Таку відьму, як ти, заміж ніхто і ніколи не візьме! – пролунав загрозливий рик.

– А тобі й одружуватися не треба, щоб роги придбати, вони в тебе й так уже є.

Усвідомивши, що психічна атака не вдалася, Клепсід незадоволено повернувся на свій стілець і демонстративно закинув ноги на стіл.

– Посади свиню за стіл, то вона й ноги на стіл, – докірливо пробурмотіла викладачка.

– Що??? – Ти мене зараз свинею обізвала?

Ноги нахаби миттєво звалилися на підлогу, і він почав підійматися, але... Він дуже вибісив учительку.

– Та вгамуйся вже! – Припечатала вона, пильно дивлячись у люті очі хлопця. І він тут же вгамувався. Фіона навіть здивувалася силі свого впливу. Ніколи такої реакції не було. Можливо, цей ящір надто схильний до навіювання? Чи її сила раптом зросла? Цікаво, як Валентайн відреагує на таку витівку найманої працівниці? Нібито обіцяв свободу дій.

Клепсід був ошелешений. Він витріщив очі від здивування, але не міг зрушити з місця або навіть вилаятися.

«Ну ось, – задоволено подумала Фіона, – а то вирішив мені опір чинити»

Дивлячись, як учень майже лопається від невисловлених компліментів на її адресу, вона спокійно, ніби нічого незвичайного не сталося, підійшла до дошки і взяла крейду.

– Перше слово, яке ми сьогодні вивчимо, це – "здрастуйте".

На дошці вона написала це слово фраморською мовою і, дивлячись у палаючі від обурення очі хлопця, озвучила його:

– Арейньєл. 

Фіона була впевнена, що він тепер точно це слово ніколи не забуде. Але це не додавало впевненості, що вона матиме час, щоб у цьому переконатися. Адже коли Клепсід знову зможе рухатися, він її просто вб'є. 

Викладачка, відчуваючи важкість погляду драконячого синка, ніби фізично сприймаючи його злість, повільно повторила: "Арейньєл".

По обличчю хлопця було зрозуміло, що він ледве стримує потужний потік люті, готовий будь-якої миті вирватися назовні.

Вона могла помилятися, але відчувала, що її час спливає. Раптом Клепсід, стискаючи кулаки, спробував підвестися, і Фіона малодушно натиснула кнопку дзвінка на ніжці столу, викликаючи обслуговий персонал.

Одночасно з дівчиною, в чорній форменій сукні, що влетіла в вітальню, на ноги підхопився спадкоємець драконів. Він загарчав, потім з його горла вирвалися якісь хрипкі звуки.

– Що тут відбувається? – пролунав у тиші, яка раптово запанувала, спокійний голос голови клану Північних Драконів.

Розлючений хлопець, немов загнаний у пастку звір, продовжував захлинатися в безсилому гніві. 

– Працюємо, як ви і наказали, – скромно вклонилася, намагаючись виглядати впевненою, Фіона.

– Це добре, – задумливо протяг господар, – і до чого допрацювалися?

– Арейньєл! – раптом гаркнув на весь будинок Клепсід, з перекошеним від люті та ненависті обличчям, так, що підстрибнули не тільки вчителька зі служницею, що відкрила рота від подиву, але й Валентайн ледь помітно здригнувся. – Це означає "Здрастуйте!"

– Треба ж, – ледь помітно посміхнувся старший лускатий, – як добре ви спрацювалися. Одразу видно, що тут потрудився майстер своєї справи. 

Фіона знову ввічливо вклонилася.

– Отже, продовжуйте так само. Сину, – перевів він суворий погляд на спадкоємця, і чітко, мов наказав, промовив, – професіоналів треба цінувати і берегти. Май це на увазі.