Читати книгу - "Більше позитиву, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

П'ять з половиною місяців тому

Минуло вже два тижні з моменту моєї останньої розмови з Глібом. З тих пір бачила його кілька разів в коридорі, але він був або у супроводі друзів, або зі своєю дівчиною, яка всіма способами демонструвала, що він її хлопець: від тримання його за руку до занадто пристрасних поцілунків при всіх. І ось, якраз зараз, я спостерігала за такою душевною сценою. Бракує лише тихої романтичної музики.

- Заздри мовчки, - до мене підійшла моя одногрупниця Оля і легенько пхнула мене у плече. Її руде волосся заплетене в кіски і завжди зібране у хвіст. Вона дуже яскрава особистість, принаймні дуже виділяється на всьому нашому потоці. Оля віддає перевагу спортивному стилю і категорично проти суконь і спідниць, але мене їх носити змушує. Позавчора, коли я прийшла рано і у черговий раз в джинсах, змусила мене повернутися і переодягнутися. Добре, що живу недалеко від університету. Вона швидко знайшла спільну мову з усіма нашими одногрупниками і з хлопцями з паралельних груп. Оля стала моєю сполучною ланкою з усіма.

Я закотила очі:

- Що за дурниці! Насправді це викликає у мене огиду. Він мені взагалі не цікавий, просто могли б знайти більш затишне місце і там показувати свої почуття.

- Так, вона така велелюбна. Сьогодні на цьому висне, а два тижні тому висіла на іншому Глібі. Таке відчуття, що їй не важливо, що за хлопець, головне, що його звуть Гліб, - ми голосно засміялися. Подивившись в сторону закоханої парочки, помітила, що він дивиться на мене з усмішкою, не звертаючи увагу на свою дівчину, яка йому так емоційно щось розповідала. Я показала Глібу язика і відвернулася. Не можу пояснити свій вчинок. Мені його навіть в глибині душі, правда дуже глибоко, стало шкода. Дівчина його просто використовує, хоче змусити ревнувати колишнього, це ж і їжаку зрозуміло, а він міг дійсно закохатися. Так, чому я думаю про нього? Наплювати на нього і його почуття.

- Хто вона взагалі така? - я вловила на собі колючий погляд Олених примружених очей. - Ні, нічого такого не подумай, це лише цікавість.

- Не можу задовольнити її повністю, лише так, злегка.

- Гаразд, кажи.

- Це Яна. Раніше вона зустрічалася з хлопцем, який зараз голова студентського парламенту нашого університету. Він тезка цього Гліба. Ось. Коли в цьому році він поступив на перший курс, Яна переключилася на нього.

Слухаючи Олю, я раптом замислилася, чи не вона веде ту групу в соцмережі? Радує, що вона моя подруга.

* * *

Коли, проходячи повз вікна, що виходить на стадіон, я побачила Гліба, то, не буду заперечувати, пригальмувала та хвилин п'ять спостерігала за його рухами, маневрами та майстерністю. Він таке витворяє з м'ячем. Гліб дійсно хороший спортсмен. Дивлячись на те, як він тренується, подякувала викладачу з фізкультури за майбутні відбірні змагання з футболу. Значить, про мене не згадають ще якийсь час.

Там же я запримітила одного хлопця, який тренувався недалеко від Гліба. Мені він відразу сильно сподобався. Може, тому, що він такий гарненький, високий і зі спортивною статурою? Я його вже зустрічала кілька разів в коридорі. Завжди, при зустрічі з ним моє серце завмирало, а коли він мені посміхався, мій рівень адреналіну настільки збільшувався, що готова була «зрушити гори». У такі дні я наче мала крила: весь день і вночі цілеспрямовано працювала над «Усною і письмовою практикою з перекладу». Цей незнайомець заряджав мене своєю енергетикою, навіть починала відчуватися себе вампіром. Звичайно, він посміхався всім, а мені хотілося вірити, що тільки мені.

Я вийшла на двір. Побачивши вільну лавку, кинулася туди. Звідси теж добре було видно стадіон. Раптом мене легенько ляснув по плечу. Але цього вистачило для переляку, я крикнула і підстрибнула. Коли обернулася, то побачила Гліба, мене аж пересмикнуло.

- Привіт, боржниця, - він єхидно посміхався і почав обертати м'яч на пальці. Як він це робить?

- Та ти знущаєшся. Навіщо підкрадатися і лякати? - я продовжувала сердито на нього дивитися.

- Думав, ти не з лякливих, - він припинив свої фокуси з м'ячем, і зосередив свою увагу на мені, - Бачу, ти стала ближчою до спорту, ходити на підборах не вмієш, може хоч у кедах бігати вийде, сподіваюся, ще не все втрачено.

Я здивовано подивилася на нього, а потім на свої кеди.

- Сидиш біля стадіону. Візуалізуєш? - він зареготав.

- Що тобі треба?

- Чекаю завтра після універу у себе вдома, адресу надішлю, - він розвернувся і дуже повільно, перевальцем пішов в сторону будівлі університету.

- А нічого, що у мене можуть бути свої плани? - крикнула йому вслід, коли він відійшов на кілька кроків від мене.

- Що мені до цього? Домовленість є домовленість. Здається, раніше ти погодилася, - навіть не обернувшись він голосно відповів.

- Добре, - крізь зуби сказала я.

У ці хвилини я зрозуміла, що ми ніколи з ним не станемо ближче, ніж просто знайомі мимоволі. Зараз я уявляла драконів, дихаючих на нього нищівним вогнем, побачила, як попіл від нього розвіює легкий вітерець. Поки я була в своїх фантазіях до мене підійшла Оля. Вона подивилася на мене, потім в спину Гліба, який був вже на достатній відстані від нас.

- Може, Гліб на тебе запав? Раз відмовився прийняти гроші? - вона зробила свій приголомшливий висновок.