Читати книгу - "Маленький світ"

— Ой, дядьку Зуф, що ж робитимемо тепер?

— Тею, я перевірив усі настої, та не знайшов одного. Це дуже сильне зілля, воно має чарівну силу позбавляти пам’яті. Усього кілька краплин потрібно, щоб той хто його випив забув про все, що його турбувало та непокоїло. Але якщо збільшити дозу, можлива втрата пам’яті на довгий час. З таким ембом можна зробити що завгодно.

— Навіть не думав, що Сіда на таке здатна, заради Беша вона зовсім розум втратила. Піду та буду чекати на неї вдома.

Тей пішов насупившись, і не сказавши більше ні слова. Він злився на сестру, і був готовий задавити Беша аби лиш той потрапив йому на очі. А ще думав про те, навіщо їм було це зілля, та що тепер може статися у містечку через це. Зуф та Форо йшли позаду теж мовчки. Нарешті дійшли до будинку. У середині горіло світло. Тей видихнув думаючи, що сестра вже вдома, та готував розмову. Як тільки переступив поріг, серце його болісно зжалося від несподіванки. Біля столу на полу, бліда та нерухома лежала Сіда. Він відразу кинувся на допомогу, за ним поруч опинився і Форо. Вони підняли та поклали Сіду на ліжко. Тей намагався привести її до тями, але марно, дівчина не рухалася. Не розуміючи, що сталося він повернувся до Зуфа. Вигляд старого налякав ще дужче: він був скам’яніло-переляканим, і тримав у руках порожню пляшечку.

— Вона майже пуста, — промовив він.

— Це саме та пляшечка, яка пропала? — запитав Форо.

— Так. І якщо вона її випила… це жахливо!

— Зробіть щось, дядьку Зуф! Вона ж може померти! — закричав Тей, обіймаючи сестру. — Сідо, чуєш мене? Сідо, відкрий очі! — кричав він, але дівчина навіть не ворухнулася.

— Навіщо вона це зробила, не могла ж вона не знати яку силу має зілля?

— В тім і справа, вона знала, — промовив старий. — Думаю, вона зробила це усвідомлено, щось підштовхнуло її до цього.

— І я навіть знаю хто це зробив! Я його вб’ю! — Тей зжав кулаки і схопився на ноги.

— Ні, Тею, ні! — схопив його за рукав чаклун, — Сіді це не допоможе, а поки вона жива ще є надія її врятувати. І хоч я не знаю, що робити та зараз же зберу усі книги і почну шукати. Чекайте на мене, я скоро повернуся! — він швидкою ходою вийшов на вулицю, а хлопці лишилися біля Сіди.

— Форо, ти мабуть йди додому, тітка Залда хвилюється. Я сам буду біля сестри, дякую тобі, друже!

— Мені зовсім не хочеться тебе лишати, але насправді вдома мама та Міра чекають на мене з розмовою, я це відчуваю. Гаразд я піду та скоро повернуся. Я повернуся, Тею!

Форо вийшов з будинку та зник у темряві. Тей лишився наодинці з Сідою. Він гладив її волосся, тримав за руку і зовсім не по-чоловічому тихесенько плакав. У тому, що сталося звинувачував тільки себе: не передбачив, не зумів зупинити, не вберіг. Він був ладен зробити будь що, аби тільки Сіда отямилася.

Через деякий час до будинку увійшов Зуф. Він тримав у руках кілька великих книг, та торбу. Жбурнувши все це на стіл, старий підійшов до ліжка й положив руку на чоло Сіди. Обличчя її було холодним, без яких-небудь ознак життя. Витрусивши з сумки кілька округлих пляшок та жмут трави, він звелів Тею розпалити вогонь у печі. Що саме чаклун кидав у киплячий казан Тей не бачив, але скоро вода в нім забурлила мов жива. По кімнаті розійшовся різкий запах гіркої трави. Зуф налив вариво у чашку та хотів напоїти Сіду, але дівчина була мов нежива, уся рідина скотилася на постіль.

— Дядьку Зуфе, а може вона вже не жива? — тихо запитав Тей, витираючи змокрілі очі.

— Жива. Та я не знаю скільки вона так протримається. Якщо нема можливості її напоїти, потрібно омити тіло цим відваром. Це допоможе втримати її у цьому стані, у якому вона зараз.

— Але ж ми намагаємося її розбудити, а не навпаки?!

— Тею, маю сказати тобі правду. Я не в змозі цього зробити. Занадто багато вона випила. Але я можу затримати дію зілля. Навіть не на один день. За цей час ми повинні щось вигадати.

Тей зовсім понурив голову втрачаючи надію на повернення сестри. Якщо Зуф не зуміє цього зробити, то ніхто вже зуміє.

— Допоможи мені Тею, швидко! — гукнув старий. Вони заголили в деяких місцях тіло дівчини, і чаклун узявши щітку зроблену з сухої трави, почав омивати її бліду шкіру. При цьому він шепотів якісь слова, ніби просив у когось допомоги. Закінчивши вони укрили її і залишили одну, завісивши кімнату з ліжком тканиною. Зуф сів за столом і розклав книги.

— У цих двох книгах описано протидію на усі отруйні настої. Ти допоможеш мені знайти потрібне. Сідай! — гукнув він до Тея.

Тей розкрив книжку. Вона була дуже стара та пошарпана. Від сторінок несло цвіллю, а краї їх вже не мали рівної форми. Хлопець оглянув книгу, яка була завтовшки з його голову, і подивився на чаклуна:

— Але ж тут дуже багато, чи встигнемо ми?

— Тепер встигнемо. Сіда буде жити ще дванадцять сонячних ранків. За цей час ми повинні зробити все можливе.

— Це добре! Час є.

— Зажди, не поспішай радіти. Ще невідомо чим можуть обернутися ці пошуки. Гаразд, почнімо!

Вони вхопилися за книжки, знервовано водячи пальцями по стертих від часу сторінках. За кілька годин Тей вже падав головою на книжку не в змозі боротися з втомою. Нарешті він не витримав, оперся головою об лікоть і тихо засопів. Зуф не став будити. Розумів, що виспатися кілька годин все одно треба, інакше просто не стане сил працювати. Та й до ранку було зовсім недовго.

Вранці прийшов Форо. Тей спохватився, умився холодною водою, та знов сів за книгу. Навіть третьої частини сторінок ще не було перегорнуто. Форо підсів поруч і теж намагався допомогти. Він відчував себе винуватим, бо обіцяв повернутися, але суперечити матері, яка стверджувала, що до ранку вже зовсім мало, не став. Тому зі свіжими силами уважно перечитував кожне слово у пошуках потрібної назви. Старий Зуф зробив відвар, розлив його у чашки та подав хлопцям.

— Тею, випий, це додасть сил!

Тей узяв чашку обома руками і надсьорбнув.

— Здається, я не зробив ще одної важливої справи. Я повинен побачити того негідника Беша.

— Друже мій, ти запізнився, — підхопився Форо, — я не сказав тобі, що вже був у нього.

— Що? Без