Читати книгу - "Vivat Academia!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я туди не піду! — наодріз відмовилася Ела.
— Тим паче, це можуть бути зовсім не вони, — натякнула Талія. — Ми ж читали… що тут живе.
— Читали, і не раз, — підтвердила Ела.
— Добре, — вирішила Ляна. — Тоді так: я йду до Західа і Волі, ви чекаєте мене на шляху. Можете вперед пройти, я вас наздожену. Сподіваюся, вже з молодятами. Схоже, вони не сильно поспішають, то чому б їм з нами не піти?
— Ляно.
— Що таке? — Ляна, яка вже збиралася зійти зі шляху, відчула, як на зап’ястку наче капкан замкнувся.
— Не ходила б ти. — Талія дивилася своїм особливим поглядом — просто перед собою, на Ляну і водночас не на Ляну. — Нічим хорошим це не скінчиться. Вони перші нас кинули, що ж нам тепер за ними бігати?
— От-от, хай самі виплутуються! — підтримала Ела.
— Та вони наче ще нікуди і не вплуталися, — не дуже впевнено заперечила Ляна. Відступати вона не збиралася — впертості дівчини могло позаздрити стадо віслюків з тих самих мислестрічок.
— Дурепа, — прокоментувала Ела, — хай пробачить мене Вищий.
— Я скоро, — пообіцяла Ляна, намагаючись вирватися. Талія не пускала. Тоненька, як хворостинка, худенька, середнього зросту, вона вчепилася в Ляну міцніше за пересічного кліща. Здається, саме так називалася та комаха…
— Я з тобою.
На Лянин подив, сказала це не Талія, а Ела.
Талія просто пішла.
* * *
Озеро, до якого дівчата незабаром наблизилися, було зовсім невеликим. Радше не озеро, а ставок, чомусь огороджений високою металевою сіткою. Дивлячись на неї, Ляна пригадала дитячий майданчик, який вони нещодавно проминули. За такою сіткою легко можна було уявити щось на кшталт того майданчика. Тільки не для маленьких дітей — для старших. Тих, хто вже має охоту ганяти за м’ячем. Невеличка прямокутна площина з ворітьми і кільцями, розташованими паралельно одні до одних — запорука хорошої гри. Поле. І металева сітка не завадить — м’яч не відскочить в обличчя перехожій людині.
Воріт і кілець тут не було. Зате прямокутна площина ще й чимало сягала у глибину — ставок на славу вийшов. У ньому й плюскався Захід. Воля стояла біля нерівної великої дірки у металевій сітці і посміхалася. Ноги у неї вже були босі.
— Воле, — гукнула її Ляна. Ела і Талія звертатися до одногрупниці не стали. Так сталося, що Ляна знала Волю краще за них — їхні спеціалізації були ближче. Тож Ляна і Воля прослухали чимало спільних предметів. З-поміж них Ляні найбільше запам’яталася «Поетика зла», чудернацький курс, слухачі якого мали б точно знати різницю між тим, що добре і тим, що погано. Більшості спудеїв курс цей був ні до чого. Крім Ляни, Волі і Антіна його слухало лише кілька чоловік. Західа серед них не було.
Побачивши дівчат, Воля скривилася так, наче їй пропонували несвіжу зупу на обід.
— Чого ви тут загубили? — Ляні невчасно пригадалося, що вона начеб відбила у Волі кавалера. Цебто Даблдекера, з яким на початку Академії дружила. Даблдекера забрала найближча сесія, та й робити йому в Академії було нічого. Він фантастично малював, проте у візерунках мало що тямив. Ляна намагалася йому допомогти, виправити що можна, обмінювалася з ним мислестрічками і книжками — до Слів хотіла його привчити.
— Ти — геній, — сказав їй Даблдекер врешті-решт. Позаду було півроку тісного спілкування і образ — Даблдекеру не подобалось, що його виправляють, він мав до Ляни претензії, вважав, наче вона прибіднюється, кажучи — він не згірш за неї витворює, почувався забутим і покинутим. Ні що б з Волею далі товаришувати… і що йому тільки заважало, між ним і Ляною навіть поцілунку в щоку не було ніколи.
Тепер Даблдекер і Ляна вкрай рідко бачились. У різних світах жили.
А Воля і далі звинувачувала Ляну, аж поки Західа не зустріла.
Визнаний чемпіон Міста і не тільки, Захід не знав собі рівних у двобої. Звісно, доки бився з іншими спудеями — до створінь з лісу та Чорного Сектора його, ще не випускника Академії, не допустили б.
У навчанні Захід був не дуже і до Айрен Купер дорівнятися не міг, а все ж в Академії його тільки лінивий не знав. Усі думали, що після випуску з Академії Захід піде у райони беззаконня і там буде собі на прожиття заробляти, може, навіть в люди виб’ється. Панувати у районах беззаконня, де все дозволено — це була жадана для багатьох бійців перспектива. Звісно, у районах беззаконня і вбити можуть, проте свої ж, не істоти. Люди.
А людей легше перемагати, бо в них є почуття. Істоти цієї слабкості позбавлені.
У найближчому майбутньому Захід мав намір подолати свої слабкості, а поки насолоджувався життям. Воля була не першою його коханою. Можливо, навіть останньою. До випуску не так багато часу лишилося, врешті-решт.
На місці Волі Ляна б теж не схотіла втрачати дорогоцінні хвилини наодинці із коханим. За умови, що ці хвилини не будуть проведені у такому місці, як Чорний Сектор.
— Ми ж група, — помітила Ела. — А ви кудись удвох чкурнули…
Воля кисло посміхнулася і хотіла щось заперечити, проте Талія не дала їй і слова мовити.
— Озеро, — стривожено сказала дівчина, не відводячи погляду від Західа, який купався весь цей час і до берега не поспішав. — З ним щось не так.
— Небезпека? — Минувши діру у сітці, яка виглядала так, ніби хтось проривався з того боку, Воля увійшла у воду по кісточки. Вона була гідна кидатися до Західа і рятувати його ціною власного життя.
— Не зовсім. — Талія наче прислухувалася. — Тут щось трапилося.
— Я спробую, — викликалася Ляна. Недовго думаючи, присіла навпочіпки і занурила у ставок, який Талія чомусь назвала озером, праву руку по зап'ясток.
— Ляно, не смій! — Цього разу Талія не встигла затримати подругу. Врешті-решт, удень Талія діяла повільніше, ніж інші. — Ляно…
— Нічого, — здивовано сказала дівчина, витягаючи руку зі ставка. Приготовані візерунки у свідомості Ляни залишилися спокійними і непорушними. — Чисто.
— Ви забули? — Талія перевела погляд з Волі на Ляну. — У Чорному Секторі не можна нічого брати і не можна озиратися. Якщо зануритися в озеро — якась частина води лишиться на шкірі. Це небезпечно! До того ж, я щось відчуваю.
— Не знаю, як ви, — допоки дівчата сперечалися, Ела узялася за пакунок, що ним опікувалася Ляна, — а я відчуваю неймовірний голод. Воле, клич Західа. Час би уже нам і підкріпитися…
— Це Чорний Сектор, — нагадала Талія.
— Ну то й що? — знизала плечима Ела. — Ти ж взяла сюди їжу — певно,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vivat Academia!», після закриття браузера.