Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

– Ахааа... Пензлик, – дівчина одразу зрозуміла, про що йдеться. – Це з якого ракурсу? – Женя не змогла не згадати слово, яке сьогодні вже звучало. – Дівчата, яких він... так би мовити піднатаскував, розповідали, що там в кращому разі піпетка. То ти йому ще й комплімент зробила. Це ж треба? Пензлик, – заливалася сміхом дівчина, поки вони виходили на просторе університетське подвір'я.

– Якось так саме вийшло, – виправдовувалася Соня.

– Проїхали! – дівчата підійшли до лавочки біля якої вже стояв привабливий хлопець у молочному костюмі з двома стаканчиками лате та одним американо. – Соню, знайомся. Це – Олександр, Алекс. Мій охоронець, – вказала дівчина на хлопця з кавою. – Алексе, це – Софія. Моя нова одногрупниця.

– Привіт! Приємно познайомитися, – чемно привіталася з хлопцем. – Охоронець? – а це вже перепитала у Жені, – Це типу, щоб ні в кого навіть у думках не було тебе піднатаскувати?

Обидві дівчини вибухнули сміхом та сіли на лавочку у затінку. Все ж вересень в Одесі завжди спекотний. Алекс передав дівчатам стаканчики з лате та сів неподалік.

– Оууу... То в мене ж є до кави пахлава, – Соня пригадала, що бабуся сьогодні вранці завбачливо підготувала з собою до університету її улюблений смаколик.

– Ти точно хочеш, щоб я розтовстіла та уся увага від Матвія та Казимира діставалася тільки тобі? – пожартувала дівчина та без особливого апетиту поглянула на ласощі, які Соня дістала з сумочки.

– Дарма відмовляєшся. Це наша сусідка готує. Це її національна страва,тому виходить у неї пахлава просто неперевершена. Спробуй, – все ж намагалась переконати нову знайому Соня.

– Ну, якщо зовсім трошки, – скептично відповіла дівчина, відламуючи шматочок смаколика. – Мммм... Яка смакота, а ти мала рацію. Пахлава просто тане у роті, – Женя тепер вже із задоволенням їла ласощі. – А можна у твоєї сусідки купити такої пахлави? Дуже смачно, – мовила дівчина, відправляючи наступний шматочок пахлави до рота та запиваючи його лате.

– Тітка Зейнаб часто готує ласощі на замовлення. Я запитаю у неї, – відповіла Соня, радіючи, що Жені сподобалась пахлава і вона її майже всю сама й з'їла.

– Отакої! Це що, я сама все втовкла і тобі нічого не залишила? Горе мені, – награно почала вдавати плач та сором, – тепер мені не бачити серед своїх прихильників володарів пензликів.