Читати книгу - ""Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб"

– А Міру замкнули б у клітці? – Арт намагався не показувати неприязні. – Чи посадили б на ланцюг?

– Відправив би до нормального пансіону, де з неї зробили б пристойну дівчину.

Одинадцята п’ятдесят дев’ять. Терпець урвався зовсім.

– Добре, що ви не на моєму місці. Якщо з формальностями закінчено, прощавайте.

Арт вийшов у коридор зі змішаним відчуттям полегшення та тривоги. Все. По-справжньому все. Пів життя коту під хвіст, але воно того варте. Побити сина і залякати дочку? Гарна порада… для типового мешканця Онікса. Арістей не вважав себе таким. Точніше, не вважав відтоді, як став батьком-одинаком.

Діти не винні, що так склалося. Кожен може помилитися. Хтось курить марихуану, хтось народжує у п’ятнадцять, а комусь не щастить влізти у неприємності, через які ціла зоряна система стає ворожою. Буває. І, поклавши руку на серце, Арістей не скаржився. Нехай краще Мік і Міра з юності звикають вирішувати дорослі проблеми, ніж лоскочуть собі нерви алкоголем чи наркотиками. Та й який сенс злитися? Нічого не змінити.

На виході з відділку йому знову трапився Елас.

– Я згадав, що мій онук – помічник капітана на «Королеві Іль», – квапливо повідомив він. – Вони за два тижні вирушають на Рорайну. Можу влаштувати вас трохи дешевше.

– Дякую, Еле. – Від дружньої підтримки потеплішало на душі. – Буду мати це на увазі.

«Але я вже намітив інший варіант», – щоправда, Арт сильно сумнівався в успіху.