Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Прокинувшись вранці Емілія насамперед вирішила сходити до супермаркету та купити продуктів, заповнити холодильник, а потім вже починати переглядати сайтів шкільних закладів в інтернеті. Можливо на щось і натрапить, на якесь оголошення щодо роботи. Розрахувавшись на касі дівчина переклала куплені продукти з кошика до пакетів. І тільки-но вийшла з супермаркету як почула, що хтось вигукнув її ім’я.

-Емо, подруго...

  Емілія відразу і не зрозуміла хто це та з якого боку її кличуть. Обернулася навколо себе, трохи не зачепивши покупців, які виходили теж з будівлі супермаркету.

-Вибачте,- сказала вона їм услід знову роздивляючись по сторонах.

-Емо, я тут,- до неї підбігла  дівчина з пишними формами, яка радо обійняла її,- як давно ми не бачилися...

-Неля?- Емілія нарешті впізнала в дівчині свою шкільну подругу.- І справді, ми давно не бачилися, відколи закінчили школу. Вісім років минуло...

-Аж і не віриться, що цілих вісім років. Ти після школи до педагогічного коледжу вступила, а я до кулінарного,- нагадала Неля.- І чому ми не підтримували зв’язок і сама не розумію.

-Я теж рада тебе бачити,- Емілія придивилася до Нелі,- а ти то змінилася… Може підемо до кафе? -Вип’ємо кави та поговоримо, пригадаємо шкільні роки.

-Та я тільки за,- погодилася Неля,- я візьму в тебе один з пакетів та допоможу тобі. Я то теж до магазину йшла, але тепер зайду до нього пізніше.

-Там на перехресті є маленьке кафе…

Дівчата зайшли до кафе та сіли за вільний столик. Замовили кави.

-Ну, розповідай,- Неля була з тих хто володів оптимістичним, енергійним характером,- бачу обручку. Отож ти заміжня… І дітки є?

-Дітей ще немає. Плануємо,- відверто відповіла Емілія.- А ти як у цьому плані?

-Я вже вдруге заміж вийшла. Рік разом. Від першого шлюбу в мене є донька, яка з моїми батьками живе. Оце якраз приїхала в місто донечку та батьків провідати.

-А ти хіба не в місті живеш?- поцікавилася Емілія відчувши з боку Нелі енергію, яка підіймала настрій.

-Ох, Емка, не повіриш, як круто змінилося моє життя після розлучення з першим. Я ніби на світ народилася заново. І це незважаючи на те, що я виходила заміж за Костю, бо кохала його і дитина в нас бажана народилася. Та жити з ним було ще тією каторгою.

-А скільки твоїй донечці років?- поцікавилася Емілія та відпила каву.

-П’ять, розумничка, симпатюлька. Але, мій другий чоловік не дуже дітей любить, можна сказати взагалі їх на дух не переносить. Тому Даринка і живе з моїми батьками. Та мої батьки не заперечують, говорять, щоб я влаштовувала своє життя,- розповідаючи про це ніякого смутку в голосі Нелі не відчувалося, для неї це було норма,- після того, як ми з Толею з моїм другим одружилися, він знайшов собі роботу на пилорамі. Там гроші хороші платять, тому в матеріальному плані ми живемо у достатку. Я й батькам щомісяця хорошу суму переводжу, бо теж працюю кухаркою. Якщо бути точнішому, то я і мій чоловік працюємо на одних і тих людей.

-Напевно заможні, якщо мають пилораму,- Ема тільки здогадливо кивнула головою.

-Не те слово. У них не тільки величезна пилорама, а ще, вони володіють гектарами землі на яких ростуть ліса. Дерево вирубують - продають, потім засаджують новими саджанцями. А ще, займаються вирощуванням ялинок, які потім продають на новорічних ярмарках. І це ще не все, бо в придачу мають ще розсадник декоративних  вічно зелених рослин. Може ти чула, що про таку компанію «ЛісБук», от, мої господарі і володіють нею.

-Ого, мене це дійсно вражає,- Емілія говорила правду допиваючи свою каву,- і як людям вдається досягати таких висот. А тут ніяк роботи не можу знайти.

-Так ти що безробітна?- перепитала здивовано Неля.- І чоловік твій теж?

-Тільки я,- уточнила Емілія, а потім з гордістю додала,- мій чоловік вчений, полярник, керівник наукової експедиції. Вчора вирушив до Антарктиди…

-Але хорошим заробітком науковці вихвалитися не можуть,- Неля зовсім не хотіла образити подругу,- вибач мою відвертість.

-А я зовсім і не ображаюся, тобі це здалося,- поспішила запевнити її Емілія,- я після закінчення коледжу у школі працювала, а потім потрапила під скорочення. І зараз шукаю нову роботу, але поки що безрезультатно.

-А я то думала ти не тільки коледж будеш закінчувати, а й універ теж… А в тім не завжди мрії збуваються…

-Так, не завжди,- Емілія сумно посміхнулася,- іноді життя диктує свої правила. Може колись і універ закінчу, а зараз для мене головне роботу знайти. Скоро перше вересня, розпочнеться навчання...

-Емо, подруго,- щосили вигукнула Неля, що інші відвідувачі кафе обернулися в їхній бік,- вважай, що робота у тебе є.

-Неля тихіше ти,- Емілія не могла зрозуміти чи серйозно зараз говорить подруга,- та годі тобі…

-Та я серйозно тобі кажу,- Неля угомонилася і вже спокійно додала,- Каміла Романівна, це моя хазяйка, шукає репетитора на цілий навчальний рік для своєї донечки, яка буде ходити до третього класу. Ти підходиш ідеально. Відповідну освіту маєш, заміжня…

-Хіба має значення заміжня я чи ні,- Ему така заява здивувала.

- Ще й яке має... А ще, блондинок Каміла Романівна у своєму будинку не хоче бачити. Тому я і пофарбувалася у чорний, якщо ти встигла вже помітити.

-Звісно що помітила,- усміхнулася Ема,- тільки я і подумати не могла, що це примхи твоєї хазяйки.

-Ой, у неї багато забаганок,- махнула рукою Неля,- це, тому що вона дуже ревнива. Чоловік то в неї молодий і йому подобаються блондинки. Тому єдина блондинка у будинку, та взагалі в усій окрузі це Каміла Романівна. На роботу до себе вона блондинок не приймає, а тебе прийме, ти шатенка з карими очима. На вигляд скромна, без всяких там манікюрів та стильних зачісок. Правда фігурка в тебе гарна… та я впевнена те що ти заміжня це матиме більшу перевагу. Отож, за всіма критеріями ти ідеально підходиш.

-Я й уявити не могла, що жінки бувають наскільки ревнивими, що чіпляються до зовнішнього вигляду своїх робітниць. Мабуть, невпевнена у своєму чоловікові, не довіряє йому,- припустила Емілія.- Неля, ти краще розкажи про дівчинку, доньку Каміли Романівни.