Читати книгу - "Вона - моє бажання , Pachenko Lina"

Я сидів переглядав резюме цієї Елізабет, як до мене в двері тричі постукали. Я зразу зрозумів, що це вона, але давши тільки команду "Заходьте" продовжував далі передивлятись її дивацьке резюме, але вже з серйозним виразом обличчя.

Вона зайшла зразу, але я не дивився на неї. Вона сто відсотків така ж як і всі, що були до неї. Розмальована лялька з фальшивою душею. Немало таких побачив. 

Пройшло вже хвилин дві як вона зайшла, але вона як стояла мовчки так і стоїть. Мене це починало трохи виводити з себе і я почав розмову перший.

-Добрий день, ви я так розумію Елізабет Тейлор? - і тут мене ніби заціпило.

Варто мені було підняти свій погляд на неї, як відібрало мову. Темно-русяве волосся, великі зелені очі та пухлі губи - це те, що кинулось зразу в очі. І фігурка в неї відмінна. Чорна спідниця, яка облягла її шикарні бедра та блузка молочного кольору яка ніби і не сильно відкрита, але ці кляті дві пуговички, які відкривають моєму погляду звабливу картину, заставляють мене проковтнути комок в горлі, щоб не подаватись.

-Доброго дня, так. Я б хотіла працювати у вас секретарем. - голос в неї дуже приємний, але говорить про те, що дівчинка ніби трішки боїться, що ж і правильно робить, такого як я варто боятись.

-Ви вже маєте стаж роботи?

-Ні, не маю. Мені тільки місяць тому виповнилося 18 і... - не давши їй домовити, я вирішив зразу завалити питаннями, щоб перевірити її характер.

-А не зарано для роботи, тим паче для секретаря? Батьки знають, що ви взагалі зараз на співбесіді?

По її виразу обличчя я зрозумів, що маленькій не сильно до вподоби мої запитання. Через це на моєму обличчі з'явилася не дуже помітна посмішка.

-Я так не думаю. Я повнолітня особа, яка бажає сама себе забезпечувати. І так не переймайтесь, мої батьки були одні з перших хто дізнався про цю співбесіду. - защебетала як та пташка

Після того, як вона висказалась по ній було видно, що сміливість та рішучість повертаються до неї з новою силою. Ну що ж, характер в дівчинки є, отже буде цікаво.

Коли я в неї розпитував все, що тільки могло прийти мені в голову, я сам себе не впізнавав. Зазвичай кожна співбесіда проходить максимум хвилин 8, а тут уже тримаю її хвилин 40 якщо не більше. 

Все-таки я вирішив, щоб ця крихітка працювала в мене, тому сказав, що вона прийнята на роботу.

-А і ще одне - раптом почав я, але вчасно давши сигнал "стоп" своїй похоті, різко замовк

-Ви щось ще хотіли спитати? - ось не можу зрозуміти, вона спеціально таким спокусливим голосом спілкується? Чи це тільки мені так здається?

-Та ні, все, що я хотів я дізнався. До завтра, Елізабет. - хай сьогодні вже йде, на цю маленьку в мене дуже багато планів 

-Добре. До завтра, Руслане Володимировичу.