Читати книгу - "Розтопити кригу , Анжеліка Вереск"

-------

Крок за кроком, акр за акром просувався суворий Північний Владика зі своїми воїнами землями чужих королівств. Ніхто не міг йому завадити: ті, хто ставав на його шляху — безжально знищувались.

Першими здались перевертні — маючи негласне правило, що керує найсильніший (а найсильнішим завжди був клан Мервіллів), достатньо було викликати Верховного Альфу Вугго на поєдинок — і перемогти його. І він переміг…

Коли Вугго схилився перед ним і, зловісно блимаючи очима, передав медальйон тремтячою рукою, за ним один за одним впали на коліна й інші перевертні, визнаючи першість Арходаса як найсильнішого.

 Слідом здався і Хаббрейн.

Шах Гаріб аль’Атвар ніколи не славився відвагою — швидше був відомий як боягуз. Коли армія під проводом Північного Володаря та його генерала, лорда Даріана, впевнено проходила по його землях, захоплюючи клаптик за клаптиком, селяни в паніці тікали, розповідаючи всім навколо про страшних північних дикунів. До того моменту, як Арходас підійшов до столиці Хаббрейна — міста Есім, Шах уже був готовий скласти зброю і здатися.

Але Арходас його недооцінив.

Під час церемонії присяги, передаючи медальйон, Шах вирішив піднести Північному Володарю дарунок — буцімто знак вірності та прихильності.

 Його слуги винесли розкішну скриньку. Відкривши її, Арходас побачив всередині набір для гоління з чистого золота, інкрустований коштовним камінням…

— Які витончені речі, Шахе, дякую вам! 

З цими словами чоловік обернувся до одного з людей Шаха, що схилився перед ним, і різким рухом залишив неглибокий поріз на його щоці.

 Спочатку нічого не відбулося. Але вже за кілька миттєвостей вартовий почав синіти, схопився за горло, задихнувся й упав мертвим, з витріщеними очима.

Звісно ж, ця витівка дорого обійшлася Шаху: перед тим як залишити ці землі, поставивши в столиці свого намісника, Арходас наказав повісити його на шибениці.

Але головне було не це.

У нього вже було чотири медальйони. Залишався лише один. І той перебував у короля Інісара, в королівстві Аркорис — яке, як він підозрював, стане для нього найскладнішим випробуванням. І найкривавішим. Але Арходаса це не зупиняло. Ніщо не могло зупинити його.

На жаль, про нього вже давно знали. І на кордоні його чекала армія. Битва за битвою він здобував перемогу, просуваючись усе далі й далі крізь провінції.

Захопивши невеличке містечко Кадор, він вирішив поповнити тут запаси — до того ж армії був конче потрібен відпочинок. Розмістившись у будинку градоначальника, Арходас віддав накази командирам, а сам спустився до підвалу на допит полонених.

Провівши там кілька годин, спостерігаючи, як його люди допитують васалів короля Інісара, уважно слухаючи, він дійшов невтішного висновку: навіть під загрозою смерті Інісар не здасться.

Однак один із полонених розповів, що Інісар, будучи вже немолодим, оголосив своєю спадкоємицею єдину доньку — принцесу Лірію. Їй щойно виповнилось вісімнадцять, але казали, що вона розумна не по роках, а сам король не тямив себе від любові до неї.

Зваживши всі «за» і «проти», Володар Півночі ухвалив рішення. І вже тоді він знав — чим закінчиться ця битва.