Читати книгу - "Дивовижна історія Мері Стенз"

— Пробачте, — мовив Дарк і, трохи помовчавши, спитав: — Зафіксували ваш образ?

— Та нібито.

Запала ніякова мовчанка. Зазирнувши в карі очі дівчини, Дарк тільки тепер помітив, з якою довірливою щирістю вони дивляться на нього, і в порівнянні з поглядом цих очей його власний скептицизм видався йому жалюгідним і нікчемним.

— Може, ви хотіли ще про щось спитати? — поцікавився він.

Дівчина нерішуче поглянула на нього.

— Не знаю, містере Дарк. Чесно кажучи, все це мене трохи спантеличило.

— Тоді, можливо, варто розповісти вам трохи, як ми робимо наш журнал, — запропонував він і швидко поглянув на годинник. — Якщо маєте кілька вільних хвилин, міс Стенз…

— Ну звісно.

— Гаразд. То давайте десь зайдемо на часинку, вип’ємо й побалакаємо. Чим більше ви знатимете про “Очевидець”, тим краще зумієте впоратись із своїм завданням.

— Дякую, — просто відказала дівчина.

Дарк повів її через Фліт-стріт до найближчого бару. Вони сіли за столик, і він замовив напої: дівчині херес, а собі віскі. Тоді заходився розповідати про загальний напрямок журналу й про те, яким чином вони вишукують і готують сенсаційні матеріали.

— Внаслідок цього, — сказав він, — наш журнал зажив слави сміливого викривача всіляких темних справ. Ми свідомо відмовляємося від того, що друкують на своїх шпальтах столичні газети, і прагнемо копнути глибше. Ми завжди шукаємо чогось трохи незвичайного, тоді питаємо себе: “А чим воно, власне, незвичайне?” — і в дев’яти випадках із десяти натрапляємо на дивовижні історії. Тринадцять разів завдяки нашим викриттям злочинців було притягнуто до суду. Два директори великих промислових компаній з нашої ласки мусили піти у відставку. А одного разу наш виступ призвів до самоліквідації концерну, що випускав дуті акції. І тепер скрізь кажуть, що матеріали “Очевидця” можна виставляти як докази на суді.

— Ви гадаєте, що і в цій косметичній історії може бути щось протизаконне? — спитала дівчина.

Дарк знизав плечима.

— Аж ніяк. Просто в людини виробляється підсвідоме чуття на всякі такі речі… Себто на цікавий матеріал. Отож я відчуваю, що й тут щось ховається, хоч усе воно може бути цілком законне й добропорядне.

— Щодо цього досліду… — нерішуче мовила дівчина. — Я весь час думаю про нього… власне, про рекламу. Я ж добре знаю, що дуже буденна й непоказна. Через те й не здобула успіху на сцені. Але я подумала…

— Про що? — спитав він.

— Подумала, що цей дослід має на меті… ну… зробити обрану дівчину гарною.

Дарк поблажливо всміхнувся.

— Це, мабуть, надто скромно сказано. Вчора шеф нашого відділу оголошень розмовляв з представником агентства, що провадитиме цю рекламну кампанію. Обрана дівчина, як сказав той” має стати найпершою красундао в світі. Ото буде штука!

Дівчина пильно подивилася на нього.

— Якщо вони й справді зможуть таке зробити…

— Не, дуже на це розраховуйте, — гостро Дарк, — Так само як і на те, що дістанете цю роботу. Там буде сила-силенна претенденток. До того ж пам’ятайте: ваш обов’язок полягає тільки в тому, щоб виконати завдання “Очевидця”.

— Я пам’ятатиму, — пообіцяла вона.

“Дивна річ, — думав Дарк, їдучи в таксі на умовлене побачення. — Вона така безбарвна, в ній так мало принадного, а проте є, либонь, щось таке невловиме, що інакше й не назвеш, як жіночністю. Ні, вона зовсім непогана дівчина. Біда лише в тому, що надто рано визнала свою поразку в житті, їй двадцять вісім, а вона вже зневірилась у собі. Життя висотало з неї всю снагу, лишило їй тільки одне: роботу, роботу, роботу…”

“А наче ти й сам не такий, — заперечив він собі по короткій хвилі, — Твоє життя теж безнастанна робота: “Очевидець” удень, “Очевидець” уночі — і так щодня, щомісяця, щороку… Погрузнув у ній з головою. Не дивно, що й Віра тебе покинула, — жодна жінка не житиме з роботом. А втім, шлюб і розлучення — це тільки розділові знаки життя, так само як народження і смерть. Людина і в розлуці живе собі й, мабуть, ще завзятіше хапається до роботи, дбаючи про кар’єру. Та коли розібратися, усе це, зрештою, марне. Десь через сотню років ні мені, ні оцій Мері Стенз нічого не знадобиться, анічогісінько. І навіть якщо вона здобуде собі красу, це теж нічого не варте. У домовині краса не потрібна…”

Він похмуро дивився крізь шиби в машині на яскраві вітрини крамниць уздовж Стренду. Травневе сонце розплескало по сірих панелях своє вогненне сяйво. Раптом водій різко загальмував перед смугастим переходом, і повз машину посунув байдужий натовп пішоходів.

“Сподіваюся, вона здобуде те, чого прагне, — подумав Дарк, уявивши собі Мері Стенз. — Вона така сама, як і всі ми в нашій боротьбі, за існування в цих кам’яних джунглях — боротьбі виснажливій і жорстокій. Є такі, кому успіх судився від народження, а інші мусять здобувати його в тяжкій борні. Та кінець кінцем і ті й другі дістають своє, хоч не завжди на те заслуговують…”

Таксі зупинилося перед великим будинком на Кінгсвеї.

“Що за чортівня! — схаменувся Дарк. — Мабуть, я таки справді старію, коли вже навіть розмова з негарною дівчиною може засмутити мене й вивести з рівноваги. Ось що означає розлучитися надто скоро й надовго”.

Він розплатився з водієм і, загнавши похмурі думки кудись у закуток свідомості, штовхнув перед себе обертові двері. Тоді повагом перейшов вестибюль і зупинився біля конторки.

— У мене побачення з містером Уотсоном, з відділу інформації. Моє прізвище Дарк.

“На Уотсона можна звіритись— він завжди замовить добрячий сніданок. А може, не таке вже воно, зрештою, і осоружне, це життя”, — підсумував він.

Розділ четвертий

Протягом тижня до поштової скриньки В-2855 надійшло понад дві тисячі листів. Звідти вони потрапляли до кабінетів на третьому поверсі фешенебельного будинку на Парк-лейн. На мідній табличці біля головного входу було вигравірувано: “Фірма Черіл — косметичні товари”. За дверима був великий хол, що розгалужувався на два коридори. Світляні покажчики лаконічно повідомляли: “Збут”, “Реклама” тощо. У восьми кабінетах містилися різні відділи фірми, а кілька менших кімнат займали секретарі та молодші службовці. У холі стояла вітрина з хромованого металу і скла, в якій виставляли товари фірми “Черіл”: лаки для нігтів, пудру, креми, губну помаду та різні гатунки рідкого шампуню. Неяскраве світло м’яко відбивалося од стін, пофарбованих у спокійні, пастельні кольори — салатовий та беж. Повітря в холі завжди було просякнуте ледь відчутним запахом дорогих парфумів.

Один з найбільших кабінетів займала місіс Аманда