Читати книгу - "Граф Дракула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Старий вітав мене вишуканим жестом правої руки і сказав мені англійською мовою, але з акцентом:
— Ласкаво просимо до мого будинку! Увійдіть до нього вільно і з доброї волі.
Він не зробив жодного руху, щоб піти мені назустріч, а стояв нерухомо, як статуя, ніби жест вітання перетворив його на камінь; але не встиг я переступити поріг, як він подався уперед і, простягнувши мені руку, стиснув мою долоню з такою силою, що примусив мене здригнутися — його рука була холодна, як лід, і нагадувала швидше руку мерця, ніж живої людини. Він знову сказав:
— Ласкаво просимо до мого будинку! Заходьте сміливо, йдіть без страху і поділіться з нами принесеним вами щастям.
Сила його руки була настільки схожа на ту, яку я помітив у кучера, обличчя якого я так і не роздивився, що мене здолав сумнів, чи це не одна й та сама особа — кучер і пан, із яким я наразі розмовляю; аби розсіяти сумніви, я запитав:
— Граф Дракула?
Він відповів:
— Я — Дракула. Вітаю вас, містере Харкер, у моєму будинку. Увійдіть; ніч холодна, вам потрібні їжа і відпочинок.
Кажучи це, він повісив лампу на гачок у стіні і, ступивши вперед, узяв мій багаж. Він виконав це так швидко, що я не встиг його випередити. Я марно спробував заперечити.
— Ні, добродію, ви мій гість. Тепер пізно, і тому на моїх людей розраховувати нічого. Дозвольте мені самому потурбуватися про вас.
Він наполіг на своєму, поніс мої пожитки коридором і піднявся великими гвинтовими сходами, звідки ми потрапили в інший широкий коридор, де наші кроки гучно лунали завдяки кам'яній підлозі. У кінці коридору він штовхнув важкі двері, і я з насолодою увійшов до яскраво освітленої кімнати, де стояв стіл, накритий до вечері, а у великому каміні весело потріскували дрова.
Граф зачинив за нами двері і, пройшовши через їдальню, відкрив другі двері, які вели до маленької восьмикутної кімнати, освітленої однією лампою і, мабуть, абсолютно позбавленої вікон. Проминувши її, він знову відчинив двері в наступне приміщення, куди й запросив мене. Я дуже зрадів, побачивши його: воно виявилося великою спальнею, чудово освітленою, в якій тепло підтримувалося каміном, що топився. Граф, поклавши власноручно принесені ним речі, вимовив, прикриваючи двері, перед тим як вийти:
— Ви після дороги схочете, звичайно, освіжитися і переодягнутися. Сподіваюся, ви знайдете тут усе необхідне, а коли будете готові, зайдіть до їдальні, де чекатиме приготована для вас вечеря.
Освітлення і теплота, а також вишукані манери графа абсолютно розсіяли всі мої сумніви й страхи. Прийшовши завдяки цьому в нормальний стан, я відчув неймовірний голод, тому, поспіхом переодягнувшись, я подався до першої кімнати. Вечерю вже подали. Мій господар, стоячи біля каміна, граціозним жестом запросив мене до столу:
— Сподіваюся, ви мені вибачите, якщо я не складу вам компанії: я вже обідав і ніколи не вечеряю.
Я вручив йому запечатаний лист від містера Хаукінса. Граф розкрив його, прочитав, потім з посмішкою передав листа мені. Одне місце в ньому мені особливо полестило:
«Я дуже шкодую, що напад подагри, до якої я давно схильний, позбавляє мене можливості подорожувати; і я щасливий, що можу послати свого заступника, якому я цілком довіряю. Це енергійна і талановита молода людина. Упродовж усього часу свого перебування у вас він буде до вашого розпорядження».
Граф підійшов до столу, власноруч зняв кришку зі страви — і я накинувся на чудово засмажене курча. Потім сир і салат, та ще пляшка старого токайського вина, якого я випив кілька келихів, — склали мою вечерю. Поки я їв, граф розпитував мене про мою подорож, і я розповів йому по черзі все, пережите мною. Потім я присунув свій стілець до вогню і закурив сигару, запропоновану графом, який одразу ж вибачився, що не палить. Тепер мені випала слушна нагода роздивитися його, і я зробив висновок, що зовнішність графа заслуговує на увагу.
У нього було енергійне, оригінальне обличчя, тонкий ніс і якісь особливі, дивної форми ніздрі; гордовитий високий лоб, волосся, що бідно і в той же час густими пасмами росло біля скронь; брови — дуже густі, майже сходилися на лобі. Рот, наскільки я міг роздивитися під важкими вусами, був рішучий, навіть жорстокий на вигляд, з надзвичайно гострими білими зубами, що виступали між губами, яскраве забарвлення яких вражало своєю живістю у людини його віку. Але найбільше вражала незвичайна блідість обличчя.
Досі мені вдалося помітити здалека тільки тильний бік його рук, коли він тримав їх на колінах; при
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Дракула», після закриття браузера.