Читати книгу - "І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько"

— Моє золотеньке, — прошепотів він. — Як же це я міг про тебе забути?!

Він підняв своє мишеня і торкнувся його устами. І тієї миті заводне іграшкове мишеня на прилавку зупинилося.

ПРИБУТТЯ ДО ГОТЕЛЮ

Купівельний запал кумедних чоловічків несподівано згас. Заводне мишеня вони так і не придбали. І все інше — теж.

— Почуття важливіші за речі, — сказав Мохобородько. — Цього ніколи не можна забувати.

Вони вийшли з універмагу і повернулись до фургончика.

— А тепер газуй на всю! — порадив Півчеревичок, тайкома, крізь сорочку, голублячи своє іграшкове мишеня. — Сонце, повітря і вода зачекалися на нас!

Автомобіль рушив.

Трійця ледве досягла найближчого перехрестя, як люди неждано-негадано висипали на дорогу, так що Муфтик змушений був натиснути на гальма.

— Наші малесенькі! — чулися голоси. — Наші славні визволителі! Наші малесенькі хоробрі улюбленці!

Далі продовжувати поїздку не було ні найменшої змоги.

Півчеревичок помахав людям рукою з вікна, і це вмить викликало неабияку хвилю радощів. Заклацали фотоапарати. Хтось тицьнув у вікно великий кошик із яблуками.

Якийсь хлопчик намалював крейдою на капоті усміхнені личка кумедної трійці.

А вони самі навіть не усміхались.

— Коли ж ми тепер виберемося з міста? — неп коївся Муфтик.

— Принаймні не так швидко, — припустив Мохої бородько. — Образно кажучи, нас оточує мур слави)

— Справді, — погодився Півчеревичок. — Ми — в’язні слави.

При цьому він знову махнув рукою, і з натовпу про лунали захоплені вигуки.

— Що це ти розмахався, — зауважив Муфтик Півчеревичкові. — Це ще більше розпалює людей.

Та все-таки Півчеревичок невдовзі змахнув знову.

— Облиш це, нарешті, — розсердився Мохобородько. — Ти ніби не маєш нічого проти, щоб сидіти у полоні за мурами слави.

Півчеревичок не відповів, але помахувати рукою припинив. І про себе мусив визнати, що у зауваженні Мохобородька є вагома частка правди. Усередині щось приємно лоскотало і, звичайно, це спричиняло не що інше як слава.

Людський натовп вирував навколо машини, і хто відає, чим би все це скінчилося, якби раптом Муфтик не помітив на будинку, поблизу якого вони зупинилися, вивіску. На ній було одне слово: «ГОТЕЛЬ». Та цього вистачило, щоб думки Муфтика переметнулися на інше.

— Любі друзі, — сказав Муфтик. — Ясно, що зараз ми з міста не виберемося. Тож чому б нам не перечекати в готелі? Візьмемо кімнату і спокійно відпочинемо. А завтра рано-пораненьку, коли вулиці ще безлюдні, без перешкод виїдемо звідси.

— Блискуча ідея, — підтримав Півчеревичок. — А як ти гадаєш, Мохобородьку?

— Я чув, що в готелях є ліфти, — вагаючись, мовив Мохобородько. — Що ж буде, коли дверцята раптом прищикнуть мою бороду?

Півчеревичок засміявся:

— Адже ліфт зачиняється не навічно, — сказав він. — Щоразу, коли він зупиняється, дверцята відчиняються самі.

Після цих слів Мохобородько заспокоївся, тож на цьому й домовилися. Кумедні чоловічки вибралися з автомобіля, опинились на майдані перед готелем і ледве-ледве пробралися крізь бурхливий натовп до скляних дверей. Ще мить, і вони опинились у величезному готельному вестибюлі, зацікавлено роззирнулися.

У вестибюлі справді було велелюдно — хто заходив, хто виходив, хто про щось домовлявся з адміністратором, хто купував газети чи сувеніри. Носії у форменому одязі котили на візках просто гори валіз від входу до ліфтів і навпаки. Трійця із вдоволенням помітила, що вони не привертають особливої уваги. А втім, нічого дивного — у готелі зупинялися мешканці далеких міст і навіть гості з-за кордону, які взагалі нічого не чували про славетні діяння кумедних чоловічків.

— Досить пристойний готель, — обізвався Півчеревичок. — Я вже відчуваю, як тут спочину.

Його пальці задоволено ворушилися, бо, навіть одпочиваючи, він не давав їм спокою.

— Ну що ж, попрохаємо кімнату, — запропонував Муфтик.

Мохобородько згідливо кивнув головою.

— У номері ми будемо якнайкраще захищені від слави, — вирішив він.

Вони підійшли до адміністратора. Саме в цей час л нього не було жодної людини, і він поринув у вивчення якихось списків. Його обличчя було неприступне й серйозне, і друзі не одразу — Ми хотіли б зняти кімнату, — почав нарешті Муфтик.

А Мохобородько уточнив:

— Ми хотіли б кімнату з балконом. Адміністратор не одвів погляду від списків.

— Вам замовляли кімнату? — раптом поцікавився він.

Кумедні чоловічки до пуття не зрозуміли цього за] питання і стримано мовчали. Працівник готелю вивчав свій список далі. На його лиці не ворухнувся жоден м’яз.

— У вас принаймні є хоч відрядження? — зашептав він.

На деякий час знову запала тиша. І зненацька Півчеревичок одповів:

— Відряджень немає, але зате нас дуже добре кщ пують.

— Як? — запитав адміністратор. — Про що це ви говорите?

— А ось підіть до універмагу, якщо не вірите, —І відрубав Півчеревичок. — Там побачите, як чудові нас розкуповують.

Лише тепер адміністратор відклав папери й поглі нув на трійцю. І вмить його серйозне лице проясні лося.

— Ой, послухайте! — радісно вигукнув чоловік.-Адже це ви!

— Звичайно, ми, — усміхнувся Півчеревичок. -Хто ж іще!

— Ну, чого ж ви мені зразу не сказали, — медоя усміхнувся адміністратор.

Йому, як місцевому жителю, слава кумедних чолв вічків була, звісно, добре відома, і зараз за якусь хві лину його наче підмінили. Він одклав свої аркуші! похапцем заходився гортати інші папери.

— Може, вас задовольнить двомісний номер люкс? — поцікавився він. — Там дуже просторо і, зрозуміло, є всі зручності.

— А балкон? — закортіло дізнатися Мохобородьові. — Балкон у номері є?

—  На жаль, балкона немає, — повідомив адміністратор. — Зате ванна просто чудова.

— Але ж послухайте! — настовбурчився Півчеревичок. — Невже по-вашому, Мохобородько повинен спати у ванні? Він же зрештою не амфібія!

Від різкого тону Півчеревичка працівник готелю снітився.

— Даруйте, будь ласка, — оторопіло промимрив він. — Ви мене не так зрозуміли. У номері люкс, прав-іа, лише два ліжка, однак один з вас міг би прилаш-Іуватися на дивані.

— На жаль, не підходить, — почав пояснювати Мохобородько. — Річ у тім, що я сплю тільки просто Ьеба, на свіжому повітрі.

Адміністратор замислився.

— У цьому випадку з вашим розташуванням у нас (иникають неабиякі труднощі, — нарешті сказав іін. — Адже не можу я послати вас ночувати на повір’я!

— А чому б і ні? — пожвавішав Мохобородько. — Що ж лихого у цьому — переночувати на подвір’ї?

Було видно, як адміністратор полегшено зітхнув.

— Подвір’я у нас впорядковане і порівняно ти-Се>— заторохтів він. — Там, до речі, є вельми непога-Ра собача будка. Ми пропонуємо її гостям, які, трапляється, приїздять з собакою. А зараз, на щастя, будра вільна. Звісно, з номером люкс її порівняти не можна, але, сподіваюсь, при своєму невеличкому зро-ртові якось влаштуєтесь. Я звелю принести свіжого сіна чи, може, подушку?

— Вельми дякую, проте нічого не треба, — заспокоїв його Мохобородько. — Найліпше я сплю на голій землі.

— Ну,