Читати книгу - "Євреї на Україні"

Болеслав Благочестивий видав грамоту, на підставі якої польські євреї нарівні з міщанами визнавалися вільними людьми, їхнє життя, особиста недоторканість і честь гарантувалися законом. За євреями підтверджувалося право торгівлі, лихварства, їхні будинки звільнялися од військових постоїв. Каліська грамота стала наріжним каменем для визначення згодом громадянського і юридичного становища євреїв Польщі й Литви, а також українських земель, що входили в ці держави.

1367 р. король Казимир Великий не тільки підтвердив каліську грамоту, а й видав нову, якою брав життя євреїв під захист нарівні з вищими класами польського суспільства. Згодом він звільнив євреїв з-під юрисдикції церковного суду. Вбивство єврея каралося стратою на горло, дозволив він євреям носити шаблю тощо. Усі ці привілеї лишалися недоторканими до самого падіння Речі Посполитої.

У “Хронологічних виписках” К.Маркса про заходи Казимира Великого знаходимо такий запис:

“Чтобы сразу создать торговлю и промышленность (на манер русского Петра), он пытается ввести в стране торговлю и деньги, покровительствует переселению в Польшу угнетенных повсюду евреев сначала в новую провинцию Червонную Русь, или Галицию; но вскоре это распространяется на все Польское государство. Эти евреи захватили себе все выгодные промыслы и сделки, утвердились как мещанское сословие между магнатами и мелкой знатью с одной стороны, и крестьянами с другой стороны. Размножаются, как лобковые вши…”22

З XІV ст. розвивається єврейська колонізація на білоруських землях. У Бресті, Гродно, Троках були засновані єврейські общини. “Привилеи великого князя Витовта, — читаємо в енциклопедії, - гарантировали eвреям личную и имущественную неприкосновенность, свободу совести и хозяйственной деятельности”.23

Кількість єврейського населення Білорусії особливо зросла в XVІІ ст. внаслідок втечі з України в епоху козацьких повстань.

У результаті посилення гонінь на Заході еміграція євреїв у Польщу набрала широких розмірів. Упродовж XV–XVІ ст. вона йде з Німеччини, Угорщини, Іспанії та інших країн. Десь у цю пору з німецького ландграфства Гессен разом з іншими вигнанцями переїхала в Галичину одна сім’я єврейських рабинів. Вона оселилася у Львові і навіть взяла собі тут прізвище — Львови — по назві міста, як це водиться серед євреїв. Повернувшись у XVІІІ ст. назад у Німеччину, Львови стали жити в Трірі на Рейні. Серед вихідців із цієї родини була Єва Мозес Львів (1737–1823), бабуся Карла Маркса, мати його батька — Гіршеля Маркса.24

Спочатку польські євреї жили переважно в королівських володіннях і звалися королівськими. Внаслідок величезного напливу переселенців із Заходу євреї заповнюють володіння магнатів, а відтак і загарбані ними нові українські території.

“З кінцем XV в., - читаємо в Грушевського, — в Польщу посунула маса Жидів з Заходу, що рушилася звідти наслідком ріжних нагінок, особливо ж наслідком розпорядження цісаря Максиміліана, що вигнав їх з Німецького цісарства. Від цього часу Корона Польська стає помалу збірником Жидівства з цілого світу, і Жиди дійсно починають заливати міста й містечка. Крім чисельного зросту, се вплинуло також і на самий характер польського Жидівства. Західні, переважно німецькі й чеські Жиди принесли з собою речі, що сильно вплинули на духовне відокремлення жидівства, — німецький жаргон, що дав польським Жидам свою осібну ніби німецьку мову, талмудичну мудрість, що окружала своїм специфічним світоглядом духовне життя Жида й розривала всякі культурні зв’язки з тою людністю, серед котрої він жив”.25

До того часу єврейські колонії чисельно були досить невеликі, не визначалися замкненістю, яка характеризує їхнє пізніше життя, євреї носили українські прізвища і розмовляли українською мовою. Як показує у своєму дослідженні Гаркаві, “до переселения германских евреев в славянские земли и испанских в Голландию, Италию и Турцию (в конце XV в.) не было примера в истории евреев, чтобы они употребляли в разговоре другое наречие, кроме наречия того народа, среди которого жили”.26

Навіть у єврейських текстах XІ-XІІІ ст. дослідник знаходить слова з “ханаанської” мови (русів євреї називали ханаанітами): гуня, пліт, щітка, сніг, гній, пазуха, півкварти, дуб (у значенні човна), щогла, вовкулака і т. д. Гаркаві, не знавши української мови, називає ці слова слов’янськими, хоч це, безперечно, українська лексика. Слово “сніг”, наприклад, транскрибувалося в єврейському тексті як “шнір”, а не “шнер”, як могло б бути, коли б ішлося, скажімо, про російське фонетичне звучання.

Користуючись своїм привілейованим становищем, польські євреї на кінець XVІ ст. виробили, стосовно державного устрою Речі Посполитої, струнку адміністративно-юридичну організацію з нижчими і вищими органами влади.

Все єврейське населення країни ділилося між чотирма провінціями: Великою Польщею (півн. — зах. частина держави). Малою Польщею (півд. частина). Червоною Руссю (Галичина) і Волинню. Євреї, приписані до провінції, становили “синагогу”. Кожна провінція, або синагога, розпадалася на округи, так звані “кагали”. Територія кагалу у свою чергу ділилася на “прикагалки”. На чолі кожного кагалу і прикагалку стояли обрані на певний строк рабин і старшини, в руках яких зосереджувалася вся судова й адміністративна влада округу. Кагали, або общини, становили нижчу інстанцію. Місцеві справи общини вирішували на сеймиках, куди посилали представників кагалів і прикагалків. У справах, що стосувалися всіх євреїв Польщі, щороку з депутатів усіх чотирьох провінцій скликався Генеральний сейм, або Синод, який був верховним органом єврейського самоврядування в країні.

“Опираясь на такую стройную организацию, подчиняясь, безусловно, авторитету еврейского права, польские eвреи сложились в замкнутоe торгово-промышленное сословие, овладели всею торговлей и большею частью промыслов Польского королевства. Пользуясь покровительством воевод и их наместников, под непосредственным ведением которых они состояли, поддерживаемые шляхтой, в качестве арендаторов ее имений, и католическим духовенством, которому (в особенности иезуитам) они платили большие проценты на занятые у него капиталы, eвреи побеждают торговцев и ремесленников христиан, находящихся в постоянных между собой столкновениях… Став на место мещан… eвреи остаются безучастными к внутренней жизни польского общества, остаются иностранцами, проживающими в чуждом им государстве”.27

Це була своєрідна держава в державі, справедливо зауважує радянський дослідник, доктор історичних наук Олена Компан. З цією обставиною, пише вона, а також з діяльністю в сфері обігу, а не виробництва пов’язане зауваження Енгельса про те, що євреї жили в “порах польського суспільства”.28

Правова незалежність і великі багатства робили польських євреїв недоступними для переслідування. Не випадково Польща з її українськими та білоруськими володіннями стала в цей час головним центром і місцем притулку європейського єврейства. “Польща, — говорив Енгельс, — завжди була надзвичайно ліберальною в релігійних питаннях; доказом цього є той факт, що євреї знайшли тут притулок в той час, коли їх переслідували в усіх інших країнах Європи”.29

Безумовно, Ф.Енгельс перебільшує релігійну терпимість католицької Польщі. На це вказують жорстокі переслідування католиками православних українців і білорусів. Інша річ іудеї, до яких у Польщі