Читати книгу - "У черзі за святою водою"

згаданих вище країнах «Великі» відбувалися на некомерційних каналах, на відміну від України, де канал «Інтер» віддавав рекламі чи не стільки ж часу, як і самому шоу. Всюди складання першої сотні йшло досить мляво. Пристрасті пожвавлювалися, коли почали формуватися перші десятки. Певне, телеглядачам складно борсатись у великому океані свободи й вибирати сотню. Треба виявляти завелику ініціативу, долати інертність організаторів, особливо якщо комусь заманеться додати нові кандидатури до запропонованих. От коли задано орієнтири у вигляді «десятки», яку треба впорядкувати, тут бажаючих «погратися» виявляється на порядок вище. Всюди мали місце якщо не фальсифікація, то елементи маніпуляції, тобто агітація за того чи того «великого» та організація голосів за нього силою тої чи тої спільноти, про що більше буде сказано нижче. А також усюди, у всіх країнах, де поталанило відшукати бодай один матеріал на цю тему, культурні дослідники були незадоволені списками «великих», вбачаючи в тому деградацію суспільства, його бездуховність.

У топ-десятці «Великих американців» аж шість президентів. Зокрема нібито непопулярний Дж.Буш-молодший! А очолює десятку президент Рональд Рейган. Можливо, такий вибір аме­риканців зумовлений національною традицією бачити серед найвидатніших, а отже, найуспішніших людей саме політиків? У сотні великих американців майже нема пись­менників, крім Марка Твена, та й той пасе задніх у сотні. На відміну від Франції, де письменники складають солідний відсоток у сотні. Можна, звіс­но, аналізувати, чому у громадян США склалася саме така на­ціональна традиція, коли письменники значно менше важать у культурі, аніж політики й телезірки (в десятці великих американців — всесвітньовідома телезірка Опра Вінфрі), приписувати американській нації ментальність підліткового гурту, що іноді робиться в різноманітних дослідженнях. Перші п’ять фінських «великих» — також представники владних і військових еліт. Проте у фінській десятці спортсменів нема. Хоча мало не в кожній топ-десятці «великих» вони неодмінно присутні. Щоправда, боксерами може похвалитися лише Україна — що найбільше безсилля «внизу», то найбільша потреба в компенсаторній силі «нагорі».

А втім, у топ-десятці «Великих українців» боксерів нема. Брати Клички зі своїм іміджем брутальної фізичної сили, яка нібито має «заводити» постколоніальних громадян, особливо жінок, увійшли лише до другої десятки. Але до першої десятки увійшов тренер Валерій Лобановський. Чомусь так склалось у світі, що з футбольними перемогами кожна нація, як постколоніальна, так і імперська, а також ні те, ні те, як-от Бельгія чи Нідерланди (не домінантна, проте й не загрожена) пов’язує свою національну велич. Чи не тому серед «великих голландців» є футболіст Йохан Кройфф (Крайф), теоретик і практик «тотального футболу», а серед «великих бельгійців» фламандської частини — велосипедист Едді Меркс, який, окрім спортивних перемог, здобув національну славу тим, що одружився з валлонською бельгійкою та багато зробив для залагодження порозуміння між двома спільнотами королівства Бельгія. Серед «великих румунів» десяте місце в десятці обіймає Надя Коменечі, п’ятикратна олімпійська призерка з гімнастики. Певне, гімнастика має асоціюватися не з культом сили, а з культом духовної краси, притаманної румунському народу. А може, цього разу втрутилися сліпі сили, в результаті яких у Румунії народилася саме видатна гімнастка, а не видатний футболіст чи пловець...

У чехів і болгарів у десятці «великих» спортсменів нема, проте достатньо видатних правителів і борців за національну незалежність або за розширення національних кордонів.

Вже говорилося, що місце «великого» в десятці дуже за­лежить від таких минущих, сьогоденних факторів, як-от — хто є його «адвокатом», тобто хто саме представляє його в кіносюжеті, який, згідно з форматом передачі, «захищає» того чи того великого. Також можливі й фальсифікації, про що свідчить наш український досвід. Цілком можливо, щось подібне було і в інших країнах. Спокуса оголосити «великим» постать, яка відповідає уподобанням тієї чи тієї суспільної групи, може бути такою звабливою, що для досягнення цієї мети докладаються великі зусилля.

І тут постає питання, що вже ставилося в цьому дослід­женні: якою мірою проект «Великі» відображає колективне несвідоме нації, чи він є маніпулятивним, тобто відображає накинуту кимсь позицію? Іноді видається, що друге є вірнішим за перше. Тих, хто голосували за «свого» кандидата, агітували за нього, давали йому можливість подумати, ознайомитися зі списком претендентів. Якби направду йшлося про більш або менш точне тестування національних уподобань, варто було би провадити широкомасштабне опитування, де респондентів би просили дати швидку відповідь, кого вони зараховують до «великих», або вдаватися до тої процедури, яку пропонував формат ВВС. Коли хтось «свідомий» закликає «несвідомих» або менш свідомих «віддати свої голоси» за того чи того кандидата у «великі», це чимось нагадує спробу купити комусь шляхетський титул «великого», що є неможливим, якщо діяти в системі шляхетських цінностей.

На Інтернет-форумі Вінницького медичного університету імені Пирогова можна було прочитати, мовляв, соромно, що ми не провели до гурту «великих» нашого земляка Пирогова. На що було дано відповідь, що студенти голосують за Амосова, тобто за свого, за лікаря. Отже, принцип корпоративності, колегіальності переважав над тими критеріями «величі», які, щоправда даремно, намагалися сформулювати протягом усього проекту. Директор Інституту філософії Мирослав Попович, один із експертів проекту, цілком слушно назвав «Великих українців» сумішшю соціології та шоу. Так воно було не лише в Україні. Ніхто не сумнівається у тому, що великим британцем є, скажімо, Вільям Шекспір. Але хто такий будівельник залізниць Ізамбард Кінгдом Брюнель, великий британець №2? Так, транспорт — це дуже важливо, особливо залізничний у добу, коли авіації ще не було. Британські джерела повідомляють, що друге місце у спис­­ку серу Брюнелю забезпечила активність студентів політехнічного університету, який має ім’я цього видатного інженера. Друге місце Луї Пастера у Франції та відсутність у першій десятці Наполеона Бонапарта — чи означає це, що Франція третього тисячоліття відмовилася від коньяків і перейшла винятково на пастеризоване молоко? Чи на те були якісь інші причини, які можуть проаналізувати тільки ті, хто уважно стежив за ходом проекту у Франції, а також знає внутрішню культурну ситуацію в цій країні.

Медіа-простір впливає на вибір громадян і не тільки таким чином, що до товариства справді «великих» по­трапляють спорт­смени й гімнастки. Ті самі «справді великі» не забуваються, якщо про них регулярно нагадує той самий медіа-простір. Вірніше, краще пам’ятаються саме ті, кого не забуває телебачення. Яскравий приклад — 80-річна Елен Жоліо-Ланжевен,