Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Є такий гріх.

— І як тобі там?

— Це щось неймовірне, — відповіла Тес. Тут вона теж покривила душею. Отримати місце в престижному Інституті Манукяна було великим успіхом для неї, але стосовно рівня фаховості тамтешніх працівників, далеко не все її влаштовувало. Але подібні речі звичайно не афішують, беручи до уваги, яким, на превеликий подив, зрадницьким і повним пліток, здатен бути світ археології. Прагнучи зробити якесь ні до чого не зобов'язуюче зауваження, вона додала: — Знаєш, по правді кажучи, я дуже нудьгую за хлопцями і нашими розкопками.

З його кволої усмішки можна було зрозуміти, що він не надто цьому вірить.

— Знаєш, ти небагато втратила. Газети чомусь не рясніють заголовками про наші знахідки.

— Ти неправильно мене зрозумів. Я хотіла сказати що... — Вона обернулася, окинувши поглядом безліч експонатів довкола. — Можна сказати без перебільшення: відкопати будь-який з них було б щастям. — Несподівано вона сумно подивилася на нього: — Тож чому нам не пощастило знайти хоч що-небудь подібне?

— Не переймайся. Щодо мене, то я не втрачаю надії. Це ти проміняла верблюдів пустелі на пильну контору, — сказав ущипливо Едмондсон. — Не кажучи вже про мух, пісок, жару і харчі — якщо те, що ми їли, можна назвати харчами.

— Боже, тільки не нагадуй мені про їжу, — засміялася Тес. — Варто лише мені пригадати, як ми харчувалися, і я вже не впевнена, що нудьгую за минулим.

— Ти ж знаєш, що завжди можеш повернутися.

Тес скривилася. Саме про це вона часто замислювалася.

— Як би там не було, гадаю, це зараз нереально.

Едмондсон зробив невдалу спробу зобразити посмішку:

— Тобі добре відомо, що ми завжди тримаємо наготові твою іменну лопату, — продовжував він голосом, у якому звучало все що завгодно, тільки не оптимізм. Запала напружена тиша. — Послухай, — додав він, — тут обладнали бар в єгипетській залі й, схоже, там є бармен, який знається на коктейлях. Я пригощаю.

— Ну що ж, тоді вперед. Але я приєднаюся пізніше. Мені необхідно дочекатися Кім та маму.

— Як, хіба вони тут?

— Уяви собі.

Він здійняв руки догори.

— Отакої! Подумати тільки: три покоління Чайкіних — і всі в одному місці!

— Мені почулося, чи хтось справді пропонував мені коктейль?

— Уже виконується, — кивнув Едмондсон, і шугнув крізь натовп. — Я знайду тебе пізніше. Тільки не здумай вшитися.

А надворі, на майданчику, ситуація була наелектризованою до надзвичайності. Розштовхуючи роззяв, оператор кидався з боку в бік, намагаючись утримати в кадрі дівчину-репортера, коментарі якої тонули в галасі натовпу, що безперервно аплодував, тріумфував і волав від захоплення. Здійнявся страшенний гамір, коли зраділі роззяви помітили невисокого опецькуватого чоловіка, одягненого в коричневу форму охоронця — він залишив свій пост і поспішив назустріч вершникам.

Краєм ока оператор побачив, що події розвиваються явно не за сценарієм. Впевненість, з якою поліцейський наближався до рицарів і його виразні жести, безпомилково підтверджували припущення, що назріває конфлікт.

Підбігши до коней і перегородивши їм дорогу, охоронець здійняв руки, наказуючи процесії зупинитися. Натягнувши повіддя, вершники стримали коней, які хропли і топталися на місці, очевидно відчуваючи дискомфорт через вимушену зупинку на сходах.

Схоже, розгоралася суперечка, але, як звернув увагу оператор, говорив тільки працівник служби безпеки. Що ж до вершників, то вони ніяк не реагували на його зауваження.

Врешті-решт, один із рицарів зробив таке: поволі, витискуючи з моменту усю театральність, вершник-бурмило, що знаходився ближче за всіх до охоронця, оголив меч і підніс його високо над головою, провокуючи новий залп фотоспалахів і вибухи оплесків.

Якийсь час він залишався нерухомим, тримаючи обома руками меч і дивлячись перед собою.

Притулившись одним оком до видошукача, а другим фіксуючи периферичні зображення на задньому плані, оператор несподівано відчув — щось вислизає від його уваги. Швидко скориставшись зумом, він зміг розгледіти обличчя охоронця крупним планом. Що ж було в тому погляді? Розгубленість? Переляк?

І тут до оператора дійшло — це був страх за своє життя.

Це був страх за своє життя.

Натовп впав у дикий захват, скажено аплодуючи і збуджено волаючи. Оператор інтуїтивно злегка збільшив фокусну відстань, щоб дати зображення вершника крупним планом. І у цей момент рицар несподівано рубонув мечем з усього розмаху. Лезо палаша, загрозливо поблискуючи віддзеркаленими у ньому вогнями штучного освітлення, описало в повітрі дугу і впилося в голову охоронця нижче вуха. Удар був настільки сильним і стрімким, що меч без перешкод пройшов крізь плоть, хрящ і кістки бідолахи.

Натовп, що спостерігав за цією сценою, несамовито-пронизливо заверещав від жаху, і цей вереск хвилями прокотився у нічній темряві. Голосніше за всіх істерично верещала дівчина-репортер. Вона схопила за руку оператора, зображення застрибало, але той, безцеремонно відштовхнувши її ліктем, знімав далі.

Голова поліцейського впала до його ніг, і глядачі з жахом спостерігали, як вона, підстрибуючи, котиться сходами музею, залишаючи за собою хитромудрий червоногарячий слід. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж обезголовлене тіло обм'якнуло і повалилося набік, вивергаючи невеликий кривавий гейзер.