Читати книгу - "Все буде добре"

– Ну, а ще що у вас є? – поцікавився Сашко, згадуючи про свою нову роль дослідника.

Катруся вкотре перехопила погляд синіх очей, знітилась і несподівано для себе випалила:

– Хочеш, покажу?

Сашко глянув на Катрусю й усміхнувся.

– Хочу.

Вони легко знайшли спільну мову. Катруся виявилась тихою та скромною дівчиною, і на її фоні веселий і впевнений у собі Сашко здавався лицарем, що прийшов рятувати принцесу від дракона. Правда, з драконів були лише корови, та й принцеса тільки-но перейшла в сьомий клас…

От тільки Катруся чомусь не наважилася розповісти про те, що бачила Сашка ще вчора, під час приїзду, і він здався їй не таким веселим і добрим, як при цій зустрічі. Щоб викинути з голови дурні думки, нова подруга завзято показувала хлопцеві Бистрицю у всій красі.

– Біля твоєї баби вуйко Микола живе. Він добрий – якщо коней пасеш, дозволяє на них кататись, але після того все болить. Цьотка Оксана корів має. Мама в неї молоко бере. Я люблю молоко!

– І я!

– Тут будинок учительки, але її зараз нема. Вона на літо в місто їде. Хлопці розказували: якось залізли до неї – так там нічого цікавого нема, тільки купа книг.

– Я люблю книги. Особливо пригоди!

– Так, зараз мовчи, – дівчинка притулила палець до губ. Сашко кивнув. За кілька кроків Катруся всміхнулась. – Ну все, тепер можна. То була хата баби Стефи. Мама каже, біля неї тихо треба ходити, бо почує й до себе забере або який прокльон нашле. Вона – бісиця!

– Хто-хто?

– Відьма. До неї з міста постійно приїздять – вона всім помагає. А ще в неї чорт у помічниках – худобу глядить і город.

– Жартуєш! – здивувався Сашко.

– Ні! Он там у кінці вулиці я живу. З мамою. Вона в магазині працює – тут недалеко.

– Класно. А тато ким?

Катруся на мить замовкла й відвернулась. А потім махнула рукою вбік і перебільшено весело додала:

– А он там – хлопці в козаків-розбійників гуляють. Можеш піти до них.

– Ще встигну, – Сашко копнув камінчик. Уміє ж він пхатися не у свою справу. – Ух, який сад великий! Чий він?

– Цьотки Гальки, тут морелі[8] файні: грубі, чорнющі, якраз скоро достигнуть. Там збоку діра є – можна пролізти. Цьотка кричить і лається, що пса спустить – то вона так лякає. Та й пес здох ще минулого року. Вона сама стара вже, збирає з нижніх гілок і то не собі, а на продаж.

– А тут ніхто не живе? – хлопець показав рукою на напіврозвалену хату.

Вікна загрозливо шкірилися розбитим склом.

– Туди краще не ходити. Там вуйко[9] повісився.

– Ого! А чого?

– То мама краще знає. Я так добре не згадаю.

За розмовою діти дійшли до води, і Сашко з задоволенням вдихнув прохолодне повітря.

– От тобі і став. Не дуже великий, але тут глибоко. Запливати далеко не можна, бо батьки сваряться. Хлопці тут рибу вудять. Отакенних карасів! Мама таку смачну юшку варить! Ти вмієш ловити рибу?

– Та ні. У нас нíде було.

– Хлопці тебе навчать, як схочеш. А що у вас цікавого є – у Львові? – запитала нарешті Катруся, коли діти, нагулявшись, присіли на лавочку навпроти магазину.

– Ну, багато чого. Там мої друзі, ми часто м’яча ганяємо або в хокей.

– О, в нас теж у хокей гуляють. Якщо зима холодна і ставок промерзає повністю. Останні зими теплі, того…

– А в нас можна кататися цілий рік! І парки в нас гарні – такі великі, як ліс. А ще старі трамваї їздять. Їм десь сто років. Але вони спеціально старі. У Львові взагалі все старе, але від цього тільки краще.

– У нас, якщо щось старе, то його викидають. Бо воно ламається, і від цього може бути зле. От Оксанин тато не послухав мою маму й поліз на горище по старій драбині. Вона зламалася – і тепер вуйко Василь лежить у лікарні.

– У мене теж є горище. Там багато старих речей. Тато не любить, коли я туди залажу. Каже, що там небезпечно. Але я небезпеки не боюся! Дивися, що там знайшов!

Сашко витягнув із кишені тьмяний металевий значок. Потер об штани – і емблема у вигляді меча на щиті зблиснула на сонці, пустивши сонячного зайчика прямо Катрусі в очі.

– Ого! Файний, – дівчинка затулила очі долонькою. – А твій тато де працює?

– У консульстві. Їздить в інші країни, знає багато важливих людей.

– Ого! – Катруся підняла брови.

– Дядя Жора каже, що тато кого хочеш переконає.

– Мою маму не зміг би – усі кажуть, що вона дуже вперта. А твоя мама яка?