Читати книгу - "Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії"

Дір був похований в іншому місці. Можливо, це пов’язано з тим, що він не був християнином. Дуумвірат як форма правління був поширений в багатьох народів, у тому числі у хозар і мадярів. За традицією один із співправителів був воєначальником, інший — духовним лідером. Ця остання роль більше підходить Діру, що і пояснює його (можливу) відданість культу предків.

Отже, мадяри під проводом Альмоша покинули Київ, залишивши в ньому Олега з Ігорем і варягами.

Олег і Ігор, які також цілком могли бути співправителями (Ігор міг бути, наприклад, сином або молодшим родичем Олега), ймовірно, належали до племені каварів. Відомо, що кавари пішли за мадярами, але це не означає, що пішли вони в повному складі.

Взагалі в той час народи переміщалися на досить великі відстані, часто не повністю, а окремими групами. Болгари розселилися на просторах від Волги до Дунаю, а деякі, як відомо, дісталися до Італії. Гуни з’являлися то на Кавказі, то в Причорномор’ї, то в Західній Європі, то знову на Кавказі. Серед слов’янських племен були відомі хорвати в Карпатах і хорвати на Балканах, поляни польські та літописні поляни на Дніпрі (хоча в існування полян на Дніпрі я не вірю), севери в Болгарії та сіверяни біля Чернігова.

Кавари, яких я ризикнув назвати савірами, перетворилися на сіверян. Саме вони тепер стали головним племенем Русі, яким до цього були дуліби. Оскільки сіверян безпосередньо не пов’язують з Києвом — їх головним містом був Чернігів, — то можна припустити, що жителі Києва та околиць у складі слов’ян, савір і варягів відділилися у відокремлену спільноту (все, як і сьогодні — ще донедавна дніпропетровські, донецькі, львівські, харківські, навіть московські — всі досить швидко стають київськими. Аура якась особлива, чи що?).

Тільки це може ще якось реабілітувати полян: тоді етимологію їх назви від слова «поле» можна пояснити — це кочівники, що прийшли зі степу. «Їдоша Оугре мимо Києвъ… и пришєдшє къ Днепру, сташа вежами, беша бо ходяще яко и Половци» — напевно, не випадково тут згадуються половці, які з’явилися на Русі значно пізніше (назву «половці» частіше за все пов’язують зі словом «поле»).

Тепер саме час згадати наведену мною вище неперекладну фразу з літопису, що описує всю складність взаємовідносин варягів, полян і русів. «А слов’янська мова і російська — одна; бо від варягів прозвали їх Руссю. А спершу були слов’янами. Хоча і полянами звалися, але слов’янська мова була. Полянами ж прозвали, бо в полі сиділи. Мова слов’янська була у них тільки». Простіше, напевно, можна було сказати, але нехай хоча б так.

Іншу, більш просту фразу «Поляне, яже ныне зовомая Русь» слід розуміти так, що, попри низку завойовників, народ зберіг свою споконвічну назву — Русь: люди, що живуть біля річки.

Згідно з «Повістю временних літ», варяги до приходу в Київ отримували данину з чуді, мері, словен, тобто новгородців, а також кривичів. Кривичі населяли сучасну Псковську область, а також територію Білорусі. Швидше за все, варяги брали данину з псковських кривичів.

Збирання данини в ті часи було найбільш поширеним видом «міждержавних» відносин. Причому данина стягувалася не обов’язково з васалів — Візантія дуже часто платила данину варварам, аби не наражатися на їхні напади (відступне).

Хозари теж стягували данину зі слов’янських племен. Їм були підвладні в’ятичі, сіверяни, літописні поляни, радимичі. Схоже, що древляни не платили данину хозарам — згадок про це немає. Це й не дивно, оскільки вони, напевно, нащадки могутніх дулібів, які до цього часу, ймовірно, вже втратили ім’я, пов’язане з династією Дуло.

Хозари брали «з диму» (або з рала, що не принципово, оскільки і те й інше означає одне домогосподарство) «по білі», або вевериці. Також в якості такси для виплати хозарської данини фігурує певна монета щеляг — або щляг. Яким був її номінал — невідомо, оскільки історики досі не можуть прийти до єдиної думки, що це за монета. Одні вважають, що це шилінг, інші — що шекель. З огляду на те, що данину платили хозарам, які в той час вже прийняли іудаїзм, то логічніше припустити, що мова йде про шекель. Хозари вели торгівлю зі слов’янами за шекелі, а потім їх же збирали у вигляді данини. Оскільки одні й ті самі племена платили хозарам веверицями і щелягами, то, швидше за все, ці дві монети були одного або близького номіналу.

Коли Олег почав встановлювати свою владу над племенами, він почав брати з них ту ж данину, що до цього брали хозари: «…Посла Олегъ к Радимичем ркя, кому дань даєте. Они же реша Козаром. И речимъ Олегъ: не даваите Козаромъ но мне даваитє. И Вдаша Олгови по щелягу, яко же и Козаромъ даяху».

Згідно з літописом, Олег брав данину з сіверян, але «възложи на нихъ дань легъку». Сумнівно, що він взагалі з них брав данину, адже Олег, ймовірно, сам був з племені сіверян.

В’ятичі продовжували платити данину хозарам — як і належить, по щелягу з диму. Так тривало до походу на хозар князя Святослава, сина Ігоря.

Найважчу данину Олег наклав на древлян, як на переможених, — по куні з рала.

Одна куна складала 1/25 гривні, тоді як вевериця дорівнювала приблизно чверті куни. Таким чином, данина з древлян була в чотири рази більша, ніж з решти. Природно, це не могло сподобатися древлянам, і вони підняли повстання, убивши князя Ігоря, який особисто прибув за даниною.

Олега тоді вже не було в живих, мадяри ще раніше пішли за Карпати, можливо, частина варягів повернулася на північ. Древляни вирішили, що вони в змозі скинути владу своїх ворогів-сіверян. Більш за те, древлянский князь Мал вирішив як військовий трофей взяти собі в дружини вдову Ігоря, Ольгу. Але Ольга змогла перемогти древлян,