Читати книгу - "Повернення до зірок"

Ґордон мимоволі посміхнувся — у пам’яті спливли доктор Кеоґ і його психоаналіз. «Руйнівний фанатизм» — ось як він це назвав. Шкода, що його тут немає! Лікар тут же пояснив би Ґордону, яку психологічну матрицю символізує собою зоряний крейсер. Так само легко, як витлумачив образ Ліанни. Але що б він сказав з приводу Коркханна, міністра Фомальгаута зі зв’язків з негуманоїдами? Перша зустріч з Коркханном, яка відбулася напередодні вильоту, стала шоком для Ґордона. Звісно, він знав, що у Зоряних королівствах мешкають не тільки гуманоїди. Деяких представників інших розумних видів Ґордон навіть бачив, правда, лише мигцем і здалеку; тепер він вперше познайомився з одним з них.

Коркханн був уродженцем Крену, планетної системи, розташованої на околиці королівства Фомальгаут. Звідти, сказав Коркханн, добре видно дикі прикордонні системи Графств Зовнішнього Космосу, неміцно прив’язані до непевних кордонів цивілізації.

— Як ти, звісно, пам’ятаєш, — пояснив напередодні Зарт Арн, — графи входять у союз з Імперією, проте вони настільки ж дикі, як незалежні. Очевидно, такими вони і залишаться. Клятва вірності, стверджують вони, не зобов’язує їх відкрити свої кордони перед кораблями Імперії. Брат часто запитує себе: чи не краще було б мати подібних ворогів, ніж друзів?

— Ними займемося пізніше, — сказав тоді Коркханн. — На даний момент мене займають більш важливі проблеми. І він направив важкий погляд своїх жовтих очей на Ліанну. У відповідь вона простягнула руку і ніжно погладила сіре, блискуче пір’я свого міністра.

— Я піддала вас важкому випробуванню. — Ліанна повернулася до Ґордону. — Супроводжуючи мене, Коркханн не припиняв контактів по телестерео з Фомальгаутом. Не так вже й легко займатися державними справами, перебуваючи так далеко від королівства.

Коркханн звернув обличчя з жовтими очима і дзьобом, який замінював йому ніс, до Ґордона і виголосив своїм різким, свистячим голосом:

— Я щасливий, що ви, Джон Ґордон, прибули здоровим і неушкодженим, причому саме в той час, коли Ліанна ще править своїм королівством. Ліанна, здавалося, не звернула уваги на цю заяву, і Ґордон усвідомив для себе, що вони не завжди ладнають — вона і ця дивна істота півтораметрового зросту, яка замість одягу обходиться своїм власним пір’ям. Воно говорило досить побіжно на мові, яка мала в основі англійську, — головною мовою Імперії — і супроводжувало свої промови граціозними жестами кігтистих пальців, якими завершувалися його нездатні до польоту крила. Тепер, під час спільного польоту, Ґордон мав масу можливостей зайвий раз переконатися у цьому. Вони сиділи втрьох у невеликому, але чудово оздобленому салоні крейсера. Ґордон нетерпляче чекав, коли Коркханн і Ліанна закінчать неймовірно складну шахову партію. Сподівався, що Коркханн піде потім до своєї каюти. Тимчасом Ґордон вдавав, що захопився взятою у бортовій фільмотеці стрічкою, не перестаючи крадькома милуватися схиленим над дошкою обличчям Ліанни. Він дивився на неї з любов’ю і захопленням, але коли погляд його падав на Коркханна, то відчував мимовільну огиду, боротися з якою не переставав з найпершої зустрічі.

Несподівано для себе він покликав:

— Коркханн!..

Вузька, витягнута голова повернулася до нього, блиснувши у світлі ламп пір’ям шиї.

— Так?

— Ви вчора відзначили, Коркханн, своє задоволення з приводу того, що я повернувся, коли Ліанна ще править своїм королівством. Що ви хотіли цим сказати?

У розмову втрутилася Ліанна:

— Навіщо повертатися до цього? Коркханн — вірний друг і досвідчений міністр, але він, мені здається, занадто…

— Ваша високість, — перебив Коркханн дуже ввічливо. — Між нами ніколи не було навіть найменшої брехні. Зараз не той момент, щоб порушувати традицію. Точно так же, як і мене, вас хвилює Нарат Тейн, однак відомі обставини змушують вас піти від цього. Лише в ім’я свого душевного спокою ви заперечуєте, що є причини для занепокоєння.

У Ґордона промайнула думка, що Коркханн наводить приблизно ті ж аргументи, що і доктор Кеоґ. Отже, буде реакція. Дійсно, Ліанна стиснула губи, очі її спалахнули. Вона встала, владна і велична — Ґордон одного разу вже бачив її такою. Але Коркханн спокійно витримав її погляд і навіть залишився сидіти. Вона різко відвернулася від нього і сказала:

— Ви мене розсердили. Втім, по суті ви, напевно, маєте рацію. Добре, тоді поясніть йому.

— Хто такий Нарат Тейн? — Запитав Ґордон.

— Двоюрідний брат Ліанни — відповів Коркханн. — І ймовірний спадкоємець корони Фомальгаута.

— Я думав, що Ліанна…

— Вона законна і безперечна королева, але повинен бути і спадкоємець. Що ви знаєте про наше королівство, Джон?

Ґордон вказав на касету.

— Якраз зараз я вивчаю ці питання, але, боюся, надто поверхово… — Він із сумнівом подивився на Коркханна. — І мені дуже хочеться знати, чому саме це питання так хвилює міністра по зв’язках з негуманоїдами?

Коркханн піднявся від шахівниці.

— Зараз я вам покажу.

Він торкнув кнопки на стіні, і світло згасло. Одне з декількох панно зникло, відкривши об’ємну карту королівства Фомальгаут: загублені у темряві крихітні сонця, серед яких виділялася своїми розмірами яскрава біла зірка, що дала ім’я всьому регіону.

— У Галактиці мешкає безліч негуманоїдних рас, — сказав Коркханн. — Деякі з них розумні і цивілізовані, інші знаходяться всього лише на шляху до цивілізації, треті ніколи не зроблять цього кроку. Відносини між ними і людьми складаються по- різному. Історія знає кілька досить болючих зіткнень. Причини цього були, як з одного боку, так і з іншого. Ось ви, наприклад, вважаєте мою зовнішність відразливою… Ґордон здригнувся від несподіванки. Помітив уважний погляд Ліанни, і кров кинулася йому в обличчя.

— Чому ви так вирішили? — Різко запитав він.

— Вибачте, — сказав Коркханн. — Ви були люб’язні, і я жодним чином не хотів вас образити. Тим більше що ваша реакція чисто інстинктивна…

— Коркханн телепат, — пояснила Ліанна. — Дуже багато негуманоїдів володіють цими здібностями. Але якщо він говорить