Читати книгу - "Ген воїна"

— Будеш нахабніти — дістанеш, — Женька удала, що розсердилася, але не стрималася і розсміялася.

Чомусь останнім часом, особливо коли парубок був поруч, Женьці завжди було весело. Вона навіть упіймала себе на тому, що усміхається мимоволі, без усілякої на те причини.

— Гаразд, Женю, давай так: ти зайдеш за мною увечері, а тепер не заважай працювати. За двадцять хвилин ітиме столичний потяг.

Хлопець відверто зрадів, махнув рукою і пішов у бік села. Аж раптом зірвав із голови кашкета і підкинув високо вперед. Пробігши декілька кроків, упіймав його і швидко зник за кущами.

— Дитя дитям, — сама до себе сказала Женька і повернулася до будки. — Він ніколи не подорослішає.

Увечері Женька повернувся зі стану раніше. Зняв із себе спітнілий, пропахлий мазутом робочий одяг, ускочив до літнього душу і хлюпався, наспівуючи популярний мотивчик. Потім повернувся до хати, витяг із шафи свої «парадні» джинси та легку сорочку-безрукавку, кинув їх на стіл. Продовжуючи мугикати собі під ніс, заглядав по кутках — шукав праску.

— Що це в лісі здохло? — спитала мати, що зайшла до хати із сіней, — Невже мій Женька гуляти зібрався?

— Гу-у-ляти, танцю-у-вати, — заспівав із кутка Євген і в такому ж тоні додав: — А якщо даси мені праску, я піду навіть не м’ятий.

— Серденько, очі роззуй, — у тон йому співом відповіла мати, — праска у сінях стоїть.

Обоє розсміялися, мати вийшла на хвилину й повернулася із праскою. Жартома відштовхнула сина від столу:

— Іди геть, я тут і без малечі впораюся, — і заходилася прасувати.

Євген сів біля вікна, дістав цигарку і запалив, мрійливо дивлячись на вулицю.

— Жень, — обізвалася мати, — ти й справді на гульки? І з ким це?

— З ким, з ким, — Євген випустив із рота цівку диму, — із Женькою!

— З яким Женькою?

— Не з яким, — засміявся Євген, — а з якою! З напарницею твоєю. Онде, бачиш, у сусідів усі вікна світяться, збирається. Ну, звісно, з таким хлопцем, як я...

Він не встиг договорити, мати, сміючись, кинула в нього джинси, які він підхопив на льоту.

— Ото ще мені — бабій, дивися, не скривдь дитину, а то я тобі власноруч чуба намну.

Мати кинула Женці й сорочку, вимкнула праску, понесла її в сіни.

— Не переживайте, мадам, буде виконано, мадам, — Євген пробіг повз неї, застібаючи на ходу сорочку. — А чи не бачили ви моїх шкарпеток, мадам?

Танці справили на Женьку паскудне враження. Усе дійство виглядало так: по периметру зали на лавках сиділи хлопці і сьорбали пиво. Їхні обличчя красномовно свідчили, що до цього був самогон. Дівчата в переважній більшості підпирали стіни клубу. А посередині мляво танцювали четверо дебелих дівах, які (як сказав Євген) знають, що їм потрібно. Детальніше він не пояснив, однак Женьці було байдуже. Картина змінювалася, коли вмикали повільну музику. Тоді всі дівчата намагалися стягти з лавок напівп’яних кавалерів. Хтось вигукував:

— Е, ді-джей, Білана давай, шо ти різну фігню крутиш!

— Буде Білан, чекай, — лунало зі сцени, на якій дядечко середнього віку маніпулював двома касетниками.

Чи поставив він таки Білана, Женька так і не дізналася. Коли вони з Євгеном вирішили таки потанцювати і пішли на середину зали, один із хлопців, який сидів неподалік на лаві, раптом загорлав:

— О, наш електрик зі своїми дівчатами не танцює. Йому столичну лярву треба.

Хлопець голосно зареготав, його підтримали ще двоє. Реакція Євгена була негайною:

— Вибач, Женю, я на мить.

Він посміхнувся якоюсь незвичною посмішкою і у два кроки опинився перед парубком, ухопив його за вухо і підняв із лави, вивертаючи голову назад.

— Хтось тут, — звернувся він до хлопця, — знає багато різних слів.

Женька побачив, що двоє союзників підхопилися на ноги, і спокійно повернувся до них, тягнучи парубка за собою:

— А ви сидіть, як миші, доки дядя пояснює, що й до чого.

Він, не відпускаючи вуха, підвів вищого від себе парубка до Женьки і, зловісно посміхаючись, наказав йому:

— Ти, здається, хотів щось сказати цій дівчині, то кажи.

— Я, я... — Євген сильніше крутнув вухо. — Я не хотів тебе... — Євген ще крутнув вухо. — Ой! Вас образити. Я не подумав, вибачте мені.

Євген глянув на Женьку і спитав:

— І що мені з ним зробити?

Їх уже щільно оточив натовп. Хлопці й дівчата засиділися і застоялися, а тут раптова пригода! Женька запанікувала. Зараз друзяки зухвальця кинуться на Євгена і розірвуть його на шматки, а той наче й не бачив ніякої небезпеки.

— Відпусти, — тихо попросила дівчина, — досить з нього.

Євген відпустив, і хлопець, як сніп, упав на підлогу, схопившись за вухо.

— Ходімо звідси, — Євген обережно взяв Женьку під руку і повів на вихід. Озирнувшись, вона побачила, що біля парубка зібрався натовп, і автоматично прискорила кроки, бо, здавалося, що на них із Євгеном таки кинуться.

— Не поспішай, — почула вона, — і не бійся. Вони нічого нам не зроблять, — Євген посміхнувся і підморгнув їй.

Надворі розвиднялося. Женька сидів на старому колодязі у сусідки на подвір’ї і з насолодою слухав, як дівчина давала йому прочухана:

— Я думала: вони вб’ють тебе і мене заразом, — стусонула його кулачком у груди. — Ти бачив, які у них пики?

— Якби ото