Читати книгу - "Ася"

— Чи давно ти почала питати дозволу? — відповів він з своєю незмінною, цього разу трохи зніяковілою усмішкою,— хіба тобі нудно з нами?

— Ні, але я вчора ще обіцяла фрау Луїзе побувати в неї; до того ж я думала, вам буде краще вдвох; п. Н. (вона вказала на мене) що-небудь ще тобі розкаже.

Вона пішла.

— Фрау Луїзе,— почав Гагін, намагаючись уникати мого погляду,— вдова колишнього тутешнього бургомістра, добра, а втім, пуста бабуся. Вона дуже полюбила Асю. Ася страх як любить знайомитися з людьми кола нижчого; я помітив: причиною цьому завжди бувають гордощі. Вона у мене добре-таки розпещена, як бачите,— додав він, помовчавши трохи,— та що скажете робити. Карати я нікого не вмію, а її й поготів. Я повинен бути з нею вибачливим.

Я промовчав. Гагін заговорив про інше. Що більше я пізнавав його, то сильніше я до нього прив'язувався. Я скоро його зрозумів. Це була щиро російська душа, правдива, чесна, проста, але, на жаль, трохи млява, без наполегливості й внутрішнього жару. Молодість у ньому не била джерелом; вона світилася тихим світлом. Він був дуже милий і розумний, але я не міг собі уявити, що з ним станеться, коли він змужніє. Бути художником... Без гіркої, наполегливої праці не буває художників... а працювати, думав я, дивлячись на його лагідні риси, слухаючи його неквапливу мову,— ні! працювати ти не будеш, стиснутись ти не зумієш. Але не полюбити його було неможливо: серце так і горнулося до нього. Години чотири перебули ми вдвох, то сидячи на дивані, то поволі походжаючи перед домом, і за тих чотири години зійшлись остаточно.

Сонце зайшло, і мені вже час було іти додому. Ася все ще не верталась.

— Отака вона у мене свавільниця! — промовив Гагін.— Хочете, я піду проводжати вас? Ми по дорозі заглянемо до фрау Луїзе; я спитаю, чи там вона. Це недалеко.

Ми зійшли в місто і, звернувши у вузький кривий завулок, опинилися перед будинком на два вікна завширшки і заввишки на чотири поверхи. Другий поверх виступав на вулицю більше від першого, третій і четвертий ще більше від другого; весь будинок, своєю старою різьбою, двома товстими стовпами внизу, гострою черепичною покрівлею і протягненим у формі дзьоба коловоротом на горищі, здавався величезним згорбленим птахом.

— Асю! — крикнув Гагін,— ти тут?

Освітлене вікно на третьому поверсі стукнуло й відчинилося, і ми побачили темну Асину голівку. З-поза неї виглядало беззубе й підсліпувате обличчя старої німкені.

— Я тут,— проговорила Ася, кокетливо

спершись ліктями на підвіконня,— мені тут добре. На тобі, візьми,— додала вона, кидаючи Гагіну гілку герані,— уяви, що я дама твого серця.

Фрау Луїзе засміялась.

— Н. іде додому,— одказав Гагін,— він хоче з тобою попрощатися.

— Справді? — промовила Ася,— в такому разі, дай йому мою гілку, а я зараз вернусь.

Вона зачинила вікно і, здається, поцілувала фрау Луїзе. Гагін подав мені мовчки гілку. Я мовчки поклав її в кишеню, дійшов до перевозу і перебрався на другий бік.

Пам'ятаю, я йшов додому, ні про що не роздумуючи, але з дивним тягарем на серці, коли раптом мене вразив сильний, знайомий, але в Німеччині незвичний запах. Я зупинився й побачив коло дороги невелику грядку конопель, їхній степовий запах вмить нагадав мені вітчизну і збудив у душі жагучу тугу за нею. Мені захотілося дихати російським повітрям, ходити по російській землі. "Що я тут роблю, чого тиняюся я в чужій стороні, між чужими?" — вигукнув я, і мертвенний тягар, який я відчував на серці, перейшов раптом у гірке й палюче хвилювання. Я прийшов додому зовсім в іншому настрої, як напередодні. Я почував себе майже розгніваним і довго не міг заспокоїтися. Незрозуміла мені самому досада брала мене. Нарешті я сів і, згадавши про свою зрадливу вдову (офіціальним спогадом про цю даму кінчався кожний мій день), дістав одну з її записок. Але я навіть не розгорнув її; думки мої ту ж мить пішли в іншому напрямку. Я почав думати... думати про Асю. Мені згадалося, що Гагін під час розмови натякнув мені на якісь перешкоди, що не дають йому повернутися до Росії... "Та чи справді вона сестра йому?" — вимовив я голосно.

Я роздягся, ліг і старався заснути; але через годину я знову сидів на постелі, спершись ліктем на подушку, і знов думав про цю "примхливу дівчинку з удаваним сміхом"... "У неї постать маленької рафаелівської Галатеї у Фарнезіні,— шептав я,— так; і вона йому не сестра..."

А записка вдови спокійнісінько лежала на підлозі, біліючи в місячному промінні.

V

Вранці другого дня я знову пішов у Л. Я запевняв себе, що мені хочеться побачитися з Га-гіним, але потай мені кортіло подивитися, що буде робити Ася, чи так само вона буде "химе-рувати", як напередодні. Я застав обох у вітальні, і дивна річ! — може, тому, що я вночі і вранці багато думав про Росію,—Ася здалася мені зовсім російською дівчиною, та простою дівчиною, мало не покоївкою. На ній було стареньке платтячко, волосся вона зачесала за вуха й сиділа непорушно коло вікна та шила в п'яльцях, скромно, тихо, неначе вона зроду нічого іншого не робила. Вона майже нічого не говорила, спокійно поглядала на свою роботу, і риси її набрали такого незначного, буденного виразу, що мені