BooksUkraine.com » Детективи » Люди навпроти 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди навпроти"

177
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Люди навпроти" автора Жорж Сіменон. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:
ні на кухні, де над брудною раковиною стирчав кран, нікого не було. Все довкола — стіни, підлога, меблі, папери — брудне й огидне. Такий бруд буває лише в канцеляріях та казармах. На полицях у буфеті — нічого їстівного, а посуд немитий, певно, ще зранку.

«І чому Туреччину так зневажають?» — міркував Аділь-бей, шукаючи, де б сісти. Він пригадав гарненьку ручку пані Панделлі, що тримала щипчиками цукор над його чашкою. Вона симпатична, ця пані Панделлі. Досить повні форми підкреслювала блакитна шовкова сукня. Вуста в неї також повні, а зубки дрібні й білі. Але в тій вітальні вона розквітала ще більше, бо справді мала манери світської дами.

«Не те, що ця темнопика персіянка! Мала, нахабна, а тіло тверде, як олива. Мабуть, чіпляється на шию всім чоловікам».

Аділь-бей навіть не знав, де його ліжко, й не встиг за цілий день розібрати свої валізи. Він напився води з-під крана. Вода мала відчутний аптечний присмак.

Поверхом вище хтось ходив. Аділь-бей виглянув у вікно й побачив навпроти у синій темряві парочку, що мовчки стояла, спершись на підвіконня, — очевидно, дихала свіжим повітрям. Фіранок у консульстві не було, отож ті люди бачили все, що він робив. А чи були фіранки вранці? Йому так і не пощастило цього пригадати. Коли він почав шукати, де б улаштуватися на ніч, світло скрізь раптово погасло, і будинки та вулиці огорнула пітьма. Чоловік і жінка навпроти, мабуть, усе ще стояли біля вікна, бо не відчувалося ніяких рухів. Звикнувши до темряви, Аділь-бей розгледів білу чоловікову сорочку й молочні плями облич.

Світло так і не засвітилося: це було не пошкодження лінії, просто щопівночі тут вимикали струм. На вулиці чулися кроки. Подав голос кіт чи, може, собака.

А цікаво, чи в італійському консульстві також немає електрики? Але в них принаймні є напоготові якісь лампи. Аділь-бей не курив, тому не мав навіть сірників. У розпачі він роззирався довкола. Невиразні звуки сповнювали темряву. Вони линули ніби з неба, в якому пропливали світлі хмарини.

Залишалося тільки спати. Не роздягаючись, він ліг на канапу.

Прокинувся Аділь-бей від дотику місячного променя. Чи довго він спав?

Аділь-бей устав, пошукав очима вікно навпроти. Спочатку він помітив світляну цятку цигарки, потім — рукав сорочки й зігнуту руку чоловіка, а поруч — жінку й розсипаними на плечах косима.

Місячне світло осявало все довкола, й Аділь-бей розгледів навіть позад мовчазної пари білий прямокутник ліжка.

«Вони мене бачать, — подумав він. — Вони не можуть мене не бачити!»

Аділь-бей притиснувся обличчям до шибки, не переймаючись тим, який вигляд він має з розплющеним носом — загрозливий чи смішний.


2

Аділь-бей прокинувся весь мокрий. Від пекучого сонця по обличчю текли струмочки поту. Повіки горіли, не було сили підвестися. Лежачи нерухомо на канапі, він подивився на будинок навпроти, схований у ранковій тіні. І одразу ж, сердитий на себе, схопився на ноги й почав квапливо пригладжувати скуйовджений чуб: вікно навпроти було відчинене. Жінка прибирала в кімнаті, а те, як вона зиркнула на Аділь-бея, свідчило, що поглядає вона на нього не вперше.

Мабуть, лише на кухні можна сховатися від безсоромних очей незнайомки. Туди й пішов Аділь-бей. Рушника не було, і він витер обличчя вологою хусточкою. Потім випив трохи води, підтяг краватку й повернувся, злий і похмурий, знов до кімнати, відчуваючи порожнечу в грудях та гіркоту в роті, неначе після цілонічної оргії.

Жінка навпроти саме нахилилася над широким ліжком, розгортаючи простирадла. Праворуч, у глибині кімнати, Аділь-бей помітив іще одне ліжко, вузеньке. Сусідка знов оглянулась, але, зустрівшися з ним поглядом, більше в його бік не дивилася. Вона була молода, тілиста, одне слово — типова грузинка. Вбрана в сукню зі штучного шовку, бо домашнього халата чи пеньюара, певно, не мала. Яскраво-жовта сукня облипала її тіло, надаючи жінці затишного, домашнього вигляду.

Кімната була, мабуть, єдиним житловим приміщенням у людей навпроти. Аділь-бей зрозумів це, побачивши полиці з книжками, заставлений чашками й тарілками стіл та спиртівку, на якій варили їжу. Вздовж стіни висів усілякий одяг, серед якого Аділь-бей помітив якийсь зелений кружок. Цей кружок одразу ж перетворився для нього на центр усієї композиції: то був кашкет службовця «гепеу».

Згодом Аділь-бей почув якийсь невиразний гамір на вулиці й визирнув у вікно. Не менше двохсот чоловік вишикувались у чергу вздовж вузького тротуару. Одні стояли, другі сиділи, а починалася черга просто перед дверима будинку навпроти. Очевидно, то був кооператив. На скляних дверях виднівся якийсь напис крейдою, але прочитати його Аділь-бей, звичайно, не міг. Він підвів очі. Жінка у жовтій сукні саме зачиняла прикрашене фіранками вікно й розпускала зав'язані у вузол коси.

Звідки це почуття втоми? Аділь-бей машинально штовхнув двері свого кабінету й завмер на порозі, вражений тим, що побачив: на нього вже чекало добрих два десятки людей. Вони сиділи на стільцях, на канапі, на підвіконні, стояли у передпокої і, як не важко було здогадатися, за дверима. Люди спокійно дивилися на нього, навіть не вітаючись. Чоловік у одязі горянина — він прийшов вочевидь перший — підійшов до столу й поклав на нього розгорнений паспорт. І лише білява дівчина у чорній сукні, що сиділа за журнальним столиком, підвелася й зробила в бік консула рух, що нагадував реверанс.

Далі стояти на порозі він не міг. Двадцять, пар очей вп'ялися в нього. Прибравши якомога серйознішого вигляду, Аділь-бей попростував до свого крісла. Горянин одразу ж скористався з цього й підсунув паспорта йому під руку. Аділь-бея вразило загальне мовчання. Скільки ж часу вони тут чекають? І чого вони хочуть?

— Мадемуазель… — промовив Аділь-бей по-французькому.

— Соня, — підказала дівчина в чорному, яка тим часом підсіла до столу збоку.

— Я гадаю, ви — моя секретарка?

— Так, я секретарка консульства.

— Ви розмовляєте по-турецькому?

— Трохи.

Вона була зовсім молода, але нітрохи не бентежилась. Соня вже тримала ручку й розглядала поданий паспорт як людина, що сповнена рішучості почати трудовий

1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди навпроти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди навпроти"