Читати книгу - "Четверо в яхті"

— Заткни, нарешті, рота! Через тебе, через твою остогидну брехню мені соромно було людям в очі дивитися!

— Ніхто тебе не примушував. Сам захотів, от і маєш! — Він помітив «Владу». — Я ж кажу, що ти дурний! Відкупився? Ну й тюхтій… Конвицький теж добра свиня. Спіймав дурня, і хоч йому свою книжку… Аби тільки торгівля йшла! Ех!..

Здіслав без слів передав йому «Владу».

— А мені навіщо? Я не претендую.

— Візьми, це твоя.

— Ну, знаєш. І не подумаю викидати на це гроші.

— Візьми, кажу. Це подарунок.

— Брехня.

— Подивись. Сам Конвицький. З присвятою.

— Ну, уявляю собі, як він мене лає. Але я йому, я йому…

Едик відкрив книжку, прочитав і замовк. Хлопці пройшли кілька кроків, протискуючись до площі Унії. На Роздрожі, як звичайно, була споруджена естрада, і якийсь оркестр саме починав концерт народної музики.

Штовханина тут була ще більша, ніж біля кінозірок. Здіслав звернув праворуч.

— Залишаєшся? — кинув він. — Ну, привіт!

— Чекай, чекай, — покликав Куцик. — Я ж не сказав тобі найголовнішого.

— Що таке?

— Сьогодні о другій збори.

— Збори? Я не прийду.

— Але, Здісю, справа дуже важлива. Ти мусиш!

— У неділю? О другій? Не можу. Ти завжди щось вигадуєш. Ні з того ні з сього.

— Слово честі. Обов'язково сьогодні. О другій. Увечері вже буде пізно. Я саме бігаю, шукаю. Ти думаєш, легко? Ну, ти, я знав, на стадіоні. Андрійка теж, очевидно, в клубі знайду. Гірше з Войтеком. Ходімо, допоможи мені, він десь швендяє.

— А що за справа?

— Дуже важлива, кажу тобі. Йдеться про канікули.

Здіслав зморщився. Він хотів було попрощатися знову, коли Куцик штовхнув його в плече.

— Тсс! — зашепотів він. — Ходімо, ходімо швидше!

Куцик потягнув його за кіоск з водою і пивом, що був поблизу. Хлопці сховалися за купою ящиків з порожніми пляшками і одразу ж обережно визирнули.

Не далі як за три метри від них, в останніх рядах. глядачів, що з'юрмилися біля естради, спиною до них стояв третій з їхньої компанії, — Войтек Бень. І хоч хвилину тому Куцик говорив, що найважчою справою було розшукати саме цього Беня, він не кинувся до нього, а, навпаки, штовхнув Здіслава в бік і багатозначно приклав палець до губів.

Хлопці обережно визирали з-за кіоска. Бень, якого в їх компанії вважали взірцем елегантності і першим спокусником, був сьогодні що називається в повній парадній формі. Не дуже високий на зріст, на добрих сім сантиметрів нижчий за Куцика і на п'ять від Здіся, він намагався компенсувати цей серйозний дефект черевиками на товстенній гумовій підошві і прегарною, наймоднішою зачіскою. Слід сказати, що це справляло належне враження. Бень мав чудовий вигляд, і поряд з ним навіть ставний Здісь здавався непоказним.

Але не тільки цей так ретельно зроблений зріст був прикрасою Беня, його прикрашала й загальна елегантність. До своїх могутніх черевиків він придбав і відповідні шкарпетки — картаті червоно-зелені. Холоші синіх штанів гарно звужувалися донизу і навколо кісточок майже щільно прилягали до ноги. Але вершиною елегантності був широкий жакет, який заміняв і сорочку, і піджак. Це була так звана «сахарка», — щось довге, застебнуте зверху донизу і випущене поверх штанів, але з дуже короткими рукавами. Колір сорочки був дуже дбайливо підібраний до кольору штанів і шкарпеток: жовто-фіолетовий.

Самі розумієте, що таке розкішне вбрання прикривало інші риси Беня. Його обличчя в цьому «контексті» здавалося звичайним, кирпатим, розцяткованим прокляттям молодості — вуграми, що, як відомо, не викликають особливої симпатії у дівчат.

Але природжені свої вади Бень компенсував посиленою активністю. Це й було приводом засади, організованої Куциком, пильне око якого відразу помітило, що Войтек саме здійснює чергову завойовну операцію.

Отже, вони виглядали з-за будки. На естраді на повну потужність грав оркестр. П'ять розташованих поблизу гучномовців надавали звукові справді космічної сили. Тому есе, що відбувалося перед очима хлопців, нагадувало їм якісь невідомі німі фільми. Вони бачили найменші жести Беня, найтонші його гримаси, але нічого не чули.

Бень стояв до них спиною. Задерши підборіддя, він, здавалося, приглядався до оркестру, але незначні рухи головою праворуч і ліворуч свідчили, що, крім танцювальної музики, його цікавить щось інше. Через хвилину Войтек побачив за два кроки від себе якусь невисоку блондинку з зачіскою під «хлопця без мами». Вони бачили, як Бень крадькома оглядав її. Здавалося, що ця дівчина створена саме до пари йому. Вона теж була одягнена в широку і довгу, майже до колін, сорочку. І колір був підібраний: чорно-червоний. І каблуки чудово доповнювали її силует — їх не було зовсім.

Оглядини були успішними. Едик ущипнув Здіслава за лікоть. Бень почав наступати. Немовби випадково, замріявшись, чи ніби його хтось підштовхнув, Войтек ступив півкроку до блондинки. Якусь мить він постояв на місці, скоса дивлячись на неї. Дівчина не відступила. Бень ніби ненароком захитався, вдивляючись в оркестр, і знову наблизився на крок.

Потім він зупинився. Хлопцям здавалося, що Бень не зрушив з місця, але саме в цю мить його нерухоме праве плече злегенька доторкнулося до лівого плеча блондинки. Здіслав звів брови. Куцик тільки посміхнувся, штовхнув його ліктем в бік і показав пальцем на ноги Войтека.

Хлопці побачили щось схоже на витончену різновидність танців, які за подібних обставин влаштовують різні птахи родини курячих, наприклад райські птахи або індики.

Дивлячись на оркестр, Войтек, здавалося, нерухомий, як статуя, справді перебував у невпинному, інтенсивному русі, його ноги непомітно рухалися зліва направо. Спочатку пересувалися пальці, потім зупинялись, і цей самий рух повторювали п'ятки.

Здісь і Куцик завмерли. Вони не мали такого досвіду в цій