Читати книгу - "Кришталевий край"

та содою, потрібна була надзвичайно висока температура. Понад тисячу градусів. Для такої температури треба було будувати особливі печі з вогнетривкого матеріалу і з різними приладами, щоб досягти такої температури. А це все коштувало великих грошей, уже не кажучи про те, що робота коло такого пекла була важка й дорога, а тепер скло можна буде робити майже так само просто, як вапняний розчин. От хоча б отут, де ми йдемо, викопав яму так-сяк, обклав її шамотною цеглою або чим іншим і роби скло…

— Ну і що з цього? — знов запитала Гретхен. Фріц з жалем подивився на свою наречену: як вона не розуміє значення цього винаходу? Йому навіть сумно стало: майбутня дружина, товариш на все життя — і така нетямуща. Однак цей сум тривав лише хвилину. Фріц згадав, що інакше й бути не може, що жінки його одружених колег-учених так само нічогісінько не розуміють у роботі своїх чоловіків. Таке життя! У жінки своє призначення: діти й кухня. Наука — справа чоловіка…

— Ти моя дурненька, — вимовив Фріц так ніжно, що серце Маргарити розтануло. — Ну як ти не розумієш? Та це ж буде цілий переворот у житті людей. Подумай тільки, яку величезну роль відіграє скло. Де тільки його нема? Воно в побуті — на кухні, яку ти добре знаєш, і в твоїй їдальні, скрізь. Воно в медицині. Згадай лиш аптеку з її пляшечками. Воно в науці. Згадай мікроскоп і телескоп. Якою була б наша наука без цих приладів? А електрика? Хіба світила б вона нам без скла? Та куди не глянь, на що не подивись, — скрізь воно, скло, цей могутній чинник нашої культури.

Маргарита мимоволі озирнулася.

Коло берега плив невеличкий пароплав. Як у дзеркалі, відбивалися сріблясті хвильки озера в його ілюмінаторах. Тут же, на березі, стояли високі, стрункі будинки, усміхаючись сонцю своїми дзеркальними шибками. Внизу на набережну озера дивилися вітрини, за якими стояли різні скляні вироби або ж інший крам, що зберігався у скляному посуді. Куди не потрапляв погляд Маргарити, скрізь вона зустрічала скло…

— От бачиш? Бачиш? — радісно вигукнув Грубер, стежачи за поглядом своєї нареченої і читаючи вираз здивування на обличчі дівчини. — Ти зараз ніби на світ народилася і вперше на нього глянула. Скло відіграє таку велику роль у нашому житті, що ми через звичку до нього навіть не помічаємо його. Так само, як повітря, яким дихаємо. Був час, коли скло вживали в сто разів менше, ніж тепер. Узяти хоча б середньовіччя. Тоді у вікнах не було шибок, і в розкішних замках лицарів було так холодно, як у сараї. Люди грілися коло камінів, сидячи в напівтемряві. Скляні речі були такі ж дорогі, як, наприклад, срібні чи навіть золоті… Ти можеш собі уявити, яке непривітне, яке брудне, неохайне життя було тоді через недостачу скла. Уяви собі, що нашим нащадкам, коли увійде в практику мій спосіб виробництва скла, так само наше життя буде здаватися недосить привітним і недосить охайним. Уяви собі, що будинки, замість каменю, цегли чи цементу, будують із скла.

— Ой, як же це буде? — спалахнула Гретхен. — З вулиці видно буде, як я роздягатимусь…

— Моя дурненька, — посміхнувся Фріц, — скло не обов'язково має бути цілком прозоре. Але воно все ж даватиме в кімнаті багато світла. А світло — ворог всілякого бруду.

— А як же тоді влітку буде, коли надворі так рано світає? — запитала Гретхен. — Сонце тоді не дасть поспати.

Фріц знову посміхнувся.

— Ну, такі ледарі, що люблять довго спати, нехай собі будують свої спальні з зовсім темного скла. Усе ж кращий матеріал за теперішній, бо пил чи інший бруд на скляних мурах не вдержиться. Уяви собі, Гретхен, що на вулиці замість кам'яного бруку чи асфальту або гудрону теж буде скло. Звісно, таке, що не б'ється. Мій спосіб виробництва скла дозволяє виготовляти дуже просте й дешеве, таке гнучке, еластичне скло. Відповідна домішка і — все… І от — скляні вулиці, і брук, і панелі… Яка краса, яка чистота! Скляні, напівпрозорі будинки… Скільки світла! А світло дає радість. Можеш, Гретхен, уявити собі наше життя? — питав Фріц наречену.

— Ти розповідаєш казку, Фріц, — відгукнулась Маргарита, — та байдуже; як тобі дадуть добрі гроші за твій винахід, то нехай там буде наш будинок скляний чи цегляний, ми в ньому собі зів'ємо гарне, затишне кубелечко. Правда, Фріц?

Маргарита ніжно зазирнула в очі своєму коханому. Грубер нічого не відповів. Знову йому сумно стало, що його майбутня дружина така обмежена.

— Чому ж ти мовчиш, Фріц? — спитала Маргарита. — Чи, може, тепер, коли ти станеш багатим, ти вже й не схочеш дивитися на свою Гретхен?

Голос дівчини забринів ніжним докором, і Груберові стало соромно за свої думки. Яке він має право вимагати від дівчини того, чого вона не може дати? Таке вже життя навкруги, і нема чого йому вигадувати щось своє. Справа жінки — кухня й діти, а не наука.

— Що ти, Гретхен, що ти? — вигукнув він. — Та навіщо мені багатство без тебе?

Він ще далі говорив такі ж самі ніжні, беззмістовні дурниці і розумів, що це — дурниці, і знав, що іншого він своїй Гретхен не міг сказати, бо вона б не зрозуміла його, і від цієї суміші почуттів йому ставало боляче. Він несподівано попросив:

— Люба Гретхен, ходім додому. Я, мабуть, за ці дні дуже втомився. У мене болить голова.

Дівчині дуже хотілося ще пройтися. День такий ясний, такий гарний. І так багато сьогодні людей на березі озера, так цікаво розглядати вбрання, обличчя. Однак у її нареченого зовсім пропало бажання гуляти далі. Вони пішли додому.

Вдома Фріц сів до бюрка.

— Так! Безперечно, так, — стиха промовив він до себе, ще раз стверджуючи свої відкриття.

Щастя переможця бриніло в його голосі. Забувши про обід, він аж до півночі перевіряв свої формули та обчислення…

РОЗБИТІ МРІЇ